Олександр, учитель із Мелітопольського району, під час спілкування в чат-рулетці з одним із українських блогерів розповів про звірства російських окупантів на захоплених територіях півдня України та про переслідування українських вчителів.

Дружина чоловіка від перенесеного стресу втратила пам'ять і, за його словами, досі не змогла відновити здоров'я. З окупації Олександр із дружиною змушені були тікати до Норвегії до сина.

«Дикі звірі»

В окупації Олександр разом із дружиною провів близько двох місяців. Він сам із Мелітополя. У Медовому місті закінчував школу, педінститут, проте довгі роки працював у школі одного із сіл під Мелітополем – викладав фізкультуру, працю, військову справу, ОБЖ, заміняв вчителів географії та історії.

«За эти два месяца, что я жил в оккупации, у меня убили несколько знакомых, гражданских. Я могу назвать фамилии, имена… В Шелюгах на блок-посту расстреляли сына моего коллеги. Видите ли, он не так останавливался. В Кирилловке убили моего ученика, который преподавал физкультуру. Я таких вещей могу много рассказать. Это дикое зверье. У меня жена из-за стрессов потеряла память… А сама она татарка из Башкирии», - розповідає Олександр.

Скріншот з відео на Ютуб-каналі Ельдар Дніпро плюс

У результаті чоловіку з дружиною вдалося виїхати до Норвегії, де ще задовго до початку повномасштабної війни влаштувався його син. Їхали через Запоріжжя, тоді ще шлях на Василівку було відкрито. Олександр із жахом згадує 16 російських блокпостів, яких їм довелося проїхати, і найбільше шкодує про великий будинок, пасіку на 84 вулики та сад на 100 дерев, які залишилися в окупації.

Якщо син Олександра давно закордоном, то його донька разом із чоловіком зустріли окупацію у Мелітополі. Молоді люди ходили на протести проти росіян у перші дні окупації, а згодом були змушені виїхати до Європи.

«А двоюродный брат моего зятя с друзьями создали Телеграмм канал Мелитополь – Украина, и туда подавали информацию, что орки творят в Мелитополе. Ему дали 15 лет, Владу. Сейчас уже меняет третью тюрьму. Он как-то находит возможность давать о себе знать. Дочка и зять помогают его девушке, чтобы она могла ездить к нему. Издеваются над ним, бьют. Недавно заболели чесоткой, так лекарство мы заказали тут, в Норвегии, и передали ему. Так россияне еще и не все отдают. Избивают сильно, смеются, ребра ломают…», - повідомив Олександр.

Розповів Олександр і про те, як його колеги відмовилися працювати на окупантів, і чим це обернулося для директора школи.

«Коллектив моих учителей отказался работать на орков. Директора школы, он мой бывший ученик, его бросили в подвал. Держали несколько дней, не давали есть. По ночам забирали на допрос, лампа в лицо, как в гестапо. Били рукояткой пистолета. В итоге он подписал все «признательные» документы – у него двое детей. Его выпустили, он выехал в Запорожье».

А насамкінець чоловік розповів цікаву історію про те, як його батько, який свого часу служив на аеродромі в Мелітополі, «завербувався» на Чукотку. Було це давно і робилося для того, щоб швидше вийти на пенсію. І ось на Чукотці отцю Олександра довелося служити разом із батьком нинішнього псевдо-губернатора ТОТ Запорізької області Є. Балицького. За його словами, батько та Балицький-старший були на той час друзями. А їхні сини з діаметрально різними поглядами на життя. Олександр – з патріотичною позицією, а Балицький – зрадник та колаборант.

Історія однієї депортації

Олександру та його дружині вдалося виїхати до Європи, а є чимало мелітопольців, яких окупанти депортували з ТОТ. Редакція розповідала історію однієї з таких жительок ТОТ Ніни Мошенської.

25 вересня 2022 року Ніну Мошенську депортували з окупованої території за її проукраїнську позицію. Педагог підтримувала земляків, збирала допомогу для ЗСУ, вела інформаційну сторінку села навіть під окупацією. Після обшуку ФСБ її вивезли за межі Мелітопольського району.

«Меня довезли до Васильевки, зачитали бумажку — мол, депортирована, — и сказали: «Идите к своим». Рядом был мужчина Юрий, секретарь городского головы Михайловской общины. Он едва шел — раненая нога. И он мне сказал, что впервые за 2,5 месяца увидел солнце — его только выпустили из мелитопольской застенки».

Ніна Мошенська

Вже у Запоріжжі Ніна вирішила описати свій досвід, щоб пережити його та залишити свідчення. Так з'явилася перша книга — «Незламна. Шлях до свободи». «Герої Веселівщини» стала другою — і, за словами Ніни Мошенської, найважчою. До книги увійшли 16 біографій військових.