Чому так сталося? Що має зробити влада? І якщо законопроект приймуть, чи готові переселенці отримати кошти замість житла на Мелітопольщині. Журналісти запитали про це самих мелітопольців.
Важливо знати: саме Мелітопольська громада була однією з ініціаторок змін. Наші люди просували законопроєкт №11161. Головна ідея проста: прирівняти вціліле житло в окупації до зруйнованого. Це дозволило б людям отримати грошову компенсацію або сертифікати на нові квартири вже зараз.
У Мелітопольської громади також був успішний кейс з компенсації за втрачене житло в окупації. Про те хто і на яких умовах отримав відшкодування читайте у матеріалі:
Ірина, представниця Мелітопольської громади, каже, що шлях до прийняття законопроєкту №11161 був довгим. Були зустрічі в Офісі Президента та з міністрами. Але зараз усе зупинилося на етапі підпису Президента України.
«Вже більше року – з грудня (2025, авт.) він знаходиться на підписі. Ну, тут є ключовий момент: це невеличка перемога, що хоча б нас почули, хоча б його внесли. Чи буде воно підписано, ми, звісно, будемо очікувати...
Можливо ця ініціатива надихне на інші зміни у плані житла для ВПО. Важливо, що ми про це говоримо. Якщо ми не стукаємо в двері, то навряд чи нам відкриють, просто про нас не будуть знати».
Поки законопроєкт чекає на автограф Президента, посадовці на місцях шукають причини затримки.
Андрій Єрмоленко, начальник Семенівської селищної військової адміністрації, вважає, що проблема не лише у відсутності коштів у бюджеті, а й у глибинному політичному та демографічному питанні.
«Якщо ми зараз приймаємо рішення, що ми компенсуємо мешканцям Мелітополя втрату цього житла, ми погоджуємося з тим, що ми втрачаємо ці території. І даємо можливість людям релокуватись на території підконтрольної України і вони вже ніколи не повернуться на територію Мелітопольщини… Найкращі виїхали з Мелітополя, найкращі повинні туди повернутися, щоб відновлювати державність на окупованих територіях».
Окрім геополітичних побоювань, існують і суто бюрократичні перепони. Андрій Орлов, начальник Приазовської селищної військової адміністрації, наголошує на тому, що наше законодавство досі не розплутало вузол юридичних колізій, які тягнуться ще з 2014 року. На його думку, систему треба «перезібрати» з нуля:
«Ми маємо максимально узгодити законодавство: сісти і розібрати все ще раз по поличках (...) – і подивитися на те, що працює, як працює, що не працює. І знайти ті зламані інструменти, механізми, які не дозволяють на сьогодні дійсно запрацювати програмам по житлу».
Другою проблемою Андрій Орлов називає – недовіру людей до державних програм та непередбачуваність майбутнього. Таким чином, людина беручи компенсацію за втрачене житло в окупації – має від нього відмовитись. Але переселенці переважно, сподіваються на повернення.
Водночас мелітопольці, які живуть в очікуванні, дивляться на ситуацію прагматично. Олег, житель Мелітополя, вважає, що реальні гроші з’являться лише після поразки агресора, а зараз людям потрібна хоча б елементарна підтримка:
«На жаль, ймовірніше за все компенсація за втрачене житло в окупації запрацює тільки з репарацій. Після перемоги, мабуть. А так малоймовірно, на мій погляд. Зараз держава має підтримувати, але у межах можливостей бюджету. Грошова підтримка: хоча б компенсація комунальних витрат. Хоча б».
Гроші чи рідні стіни: що обрали самі люди?
Журналісти «РІА Південь» провели онлайн-опитування на сайті. Питання було прямим: «А ви готові відмовитися від будинку/квартири в окупації на користь компенсації?»
Результати показують, наскільки важко дається цей вибір:
ТАК (готовий відмовитися) – 545 голосів.
НІ (дім важливіший) – 638 голосів.
Всього проголосувало 1183 людини. Як бачимо, більшість все ж тримається за своє житло в Мелітополі.
Філософія повернення: чому не всі мелітопольці хочуть компенсацію
Олексій Ревенок, мешканець Мелітопольського району, який залишив вдома все – від пасіки до будинку, – висловлює думку, яка відображає страхи багатьох переселенців: втратити зв'язок із малою батьківщиною назавжди.
Для Олексія отримання грошей від держави – це своєрідна заява про розрив. Він вважає, що купівля нового житла остаточно «заземлює» людей, позбавляючи їх стимулу повертатися до тих, хто чекає на Україну в самому Мелітополі:
«Якщо ти отримуєш компенсацію, ти наче вже відмовляєшся від того. Ти скажеш собі – все, я туди вже не повертаюся... Хто виїхав, хто обжився, він не повернеться.
І хто буде там відновлювати Україну? Хто повернеться до тих, хто чекає? Українці ж там є. Хто повернеться до них? Кого вони побачать? Чи вони залишаться з тими особами, які зараз не дуже хочуть їх бачити та спостерігати?»
Олексій свідомо обирає життя в «тимчасовості», винаймаючи квартиру. Аби не обтяжувати себе власністю, яка завадить йому поїхати додому в день звільнення. Його також обурює те, як ринок нерухомості реагує на державні ініціативи.
«Як тільки держава сказала за компенсацію, за ті два мільйони (житловий ваучер для ветеранів-ВПО, авт.), ціни на квартири і на житло одразу піднялися. Бо люди піднімаються і орієнтуються на те, що будуть гроші, хочуть нажитися… Відповідно, якщо хочуть компенсувати гроші, то я вважаю, що це ж людська жадібність».
Олексій називає ще одну причини свідомо вибору «тимчасовості» – бажання передати комусь житло після смерті. Відповідно, треба мати поруч рідних онуків та дітей. А родини ВПО часто розділені державними кордонами, а іноді і лінією бойового зіткнення.
Чоловік відмовляється від державних програм, зокрема через переконання, то якщо ти можеш заробити собі на житло, то не має сенсу обтяжувати цим державу:
«Знаю випадки, коли люди виїжджають з грошима, і беруть собі житло за програмами. Якщо ти працездатний, сильний і при здоров'ї, то ти маєш сам заробити це житло. Навіть відновити своє житло. А не думати, що хтось має заробити... Вимоги до держави? До себе треба ставити».
Але поки законопроект так і не прийняли, переселенці з Мелітополя можуть стати на чергу за відшкодування втраченого в окупації житла до Міжнародного реєстру збитків завданого агресією РФ. Як це зробити і чим відрізняються два реєстри, читайте у матеріалі:
Тема компенсацій за житло в окупації – це не лише про гроші чи закони. Це про вибір між «почати все з нуля на новому місці» та «чекати на ключ від рідних дверей».
А яку позицію обираєте ви? Чи варто державі виплачувати компенсації вже зараз, чи це справді завадить поверненню людей у майбутньому?
Діліться своїми думками та історіями у коментарях – нам важливо знати, що думаєте саме ви.
