«Коли на вулиці звучить російська музика , то я готовий сказати , що це не ВПО. ВПО не будуть слухати російську музику», - каже мелітополець, директор Центру стратегічного розвитку Андрій Орлов.
Таких висновків він дійшов після проведення дослідження і його аналізу в рамках реалізації проєкту спрямованого на створення Центру єдності та ідентичності ВПО Мелітополя і Мелітопольського району.
Мета дослідження - розкрити проблеми інтеграції переселенців, вивчити їхні запити, намалювати портрет ВПО на прикладі мелітопольської громади. В рамках цього дослідження було проведено опитування і робота з фокус-групами. Опитано більше 1000 внутрішньо переміщених осіб з Мелітополя і Мелітопольського району віком від 14 до 65 плюс.
Важка адаптація
Після чотирьох років окупації рідного міста мелітопольські переселенці від стадії адаптації поступово перейшли до етапу інтеграції вже в ті громади, де вони прожили більше 2 років. Дослідження показало, що найважче було адаптуватись до нових умов людям «золотого віку» - 65+.
- Середній вік – важко сприйняв. Бо це втрата соціальних статусів і ролей, розлучення, розрив сімей. Але багато хто з цієї категорії ВПО сприйняли виїзд з ТОТ і як можливість. Багато хто змінив професію. ВПО середнього віку вдались до подорожей і відкрили для себе Україну і закордон. Багато хто влився в громадську і соціальну діяльність. Це певна компенсація загоєння ран від переселення.
І дуже складана ситуація з людьми «золотого» віку – бо для них це втрата певної частини життя. У них все було і вони це покинули, обравши нове місце для життя. І багато хто сумує за можливістю віддавати турботу – опікуватись онуками, дітьми і вони цього шукають. Навіть у дитячий садок хочуть йти працювати, щоб закрити те, чого для них не достає, - аналізує дослідження Андрій Орлов.
Найбільшим бар’єром для адаптації переселенців є житло. Люди шукають тимчасовий прихисток там, де знаходять роботу, щоб мати гроші для оренди помешкання. Із 1000 опитаних 97% не мають власного житла. 71% - працевлаштовані і лише 10% живуть на соціальні виплати.
Що заважає інтегруватись
Цікаві спостереження соціологів і стосовно того, що саме заважає інтегруватись переселенцям і навпаки допомагає:
- Звикнути до вибухів.
- Відчувати холодність, ніби ми зайві.
- Коли тебе залучають кудись, запрошують, питають думку.
- Кажуть: чого приїхали, йдіть назад – навіть, якщо нема куди йти.
- Коли місцеві тебе не сприймають, як «чужого».
- Робота, щоб вміти пристосуватись потребує зусиль і витримки.
Були й такі, що не хочуть інтегруватись у приймаючу громаду:
- Я не хочу інтегруватись, бо це означає, що я відмовляюся мрії повернутися.
Свої і чужі
Своїми Мелітопольські ВПО вважають тих:
- Хто пройшов шлях виїзду з дому і живуть в Україні.
- Мешканців нової громади, де ВПО проживають вже 2 і більше років (нові зв’язки, колеги, друзі)
- Україномовні українці
- А от до «умовно своїх» потрапили і мешканці громади, які виїхали за кордон і ті , хто залишився на ТОТ, але мають українські настрої. Російськомовні українці – теж умовна свої, або інші. Хоча у побуті багато хто з ТОТ розмовляє російською, але на загал це вже не хоче людям говорити, - ділиться спостереженнями Андрій Орлов.
А от «чужими» мелітопольські ВПО вважають: європейців, американців.
- Можливо, це медійний вплив. А може тому, що дієвих рішень немає від США та европейців, які більше висловлюють стурбованість, а допомагають дуже повільно, - каже соціолог.
Максимально чужими стали для ВПО росіяни і білоруси. Хоча до повномасштабного такого не спостерігалось. До війни ті самі росіяни і білоруси були достатньо близькими.
«Чужий серед своїх»
43% з опитаних ВПО стикнулись з тим чи іншим видом упередженого ставлення в місцях проживання, в громадському транспорті, на новій роботі. І це впливає на те, що у ВПО присутні міграційні настрої.
- Хоч вони і прожили 2-3 роки в Запоріжжі, у певної частини є настрої поїхати далі. Не виключено, що і безпекове питання, але присутня компонента і упередженого ставлення. Щоб зареєструватись як ВПО, потрібна була адреса і люди не хотіли її давати ВПО для адмінцентрів і відповідно здавати житло. Поодинокі такі випадки є і в Запоріжжі.
Більше того, ВПО стають медіаторами конкуренції. Були випадки, коли у дворах переселенці почали наводити свій лад: на газонах, або урну поставили, лавочку привели до ладу. Мешканцям з одного боку це цікаво, але з іншого це ж камінчик в їхній город. І через свою активність потерпали саме ВПО, – каже соціолог.
На останок Андрій Орлов додав, що дослідження показує – для середнього і старшого віку місцями притяжіння є центри ВПО, релоковані громади, спортивні центри.
Для людей це певна віддушина, де на різних заходах і святах, вони бачать своїх і занурюються в простір, де вони були до повномасштабного.
А от підліткам і дітям дуже допомагають адаптуватись і завести нові знайомства молодіжні центри, такі як Приазовський «Оверсайз», мелітопольський PEOPLE.UA, запорізькі.
