Роман Чернєв. фото з архіву Романа Чернєва
Історія 39-річного Романа Чернєва з Мелітополя — це хроніка безперервної боротьби за Україну, яка триває вже понад дванадцять років.
Він двічі втрачав дім через російську агресію, тричі проходив через пекло ворожих катівень в окупованому Мелітополі, рятував людей на фронті як бойовий медик, а сьогодні вибудовує нову ветеранську політику на Запоріжжі та пише книгу, щоб зберегти правду про справжній дух українського спротиву.
Донецьк 2014-го: перший «підвал» за спалені документи
Роман Чернєв народився у Запоріжжі, але його дитинство та юність пройшли в курортному селі Ботієве Мелітопольського району. Відслуживши строкову службу, він здобув цивільну спеціальність менеджера, встиг попрацювати в міліції, а у 2012 році переїхав до Донецька, де очолив службу безпеки великої місцевої компанії.
Саме в Донецьку Роман застав перші прояви російської гібридної агресії. Коли навесні 2014 року місто почали захоплювати проросійські бойовики, фірма, де працював Роман, потрапила в поле зору окупантів. До нього ввірвалися люди в масках з вимогою видати особисті справи співробітників — ворогу потрібні були дані для примусового вербування.
«Частину документів я встиг спалити, частину — роздав людям на руки, щоб урятувати їх. За це мене кинули "на підвал", жорстоко били і катували», — згадує Роман.
Вирвавшись із полону, у травні 2014 року чоловік вивіз сім'ю до Запоріжжя і одразу ж включився в потужний волонтерський рух. Він особисто регулярно їздив у сіру зону Донбасу, евакуйовував мирних жителів, допомагав переселенцям знаходити житло, роботу та речі першої необхідності.
Двох років активного волонтерства Роману здалося замало, і у 2017 році він підписав контракт із батальйоном поліції особливого призначення. Аж до 2020 року він регулярно виконував найскладніші бойові завдання в зоні проведення АТО та ООС, отримавши звання старшого лейтенанта та статус учасника бойових дій.
Роман Чернєв. Фото Перший Запорізький
Партизанський загін у Ботієвому і три кола пекла в окупації
Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року застало старшого лейтенанта Чернєва на чергуванні в автопатрулі Мелітополя. У перші хаотичні дні він із побратимами забезпечував евакуацію зброї, секретних документів із міськвідділу та охороняв керівництво міста.
Коли основні підрозділи отримали наказ відходити, Роман прийняв усвідомлене рішення залишитися в місті: патрулював вулиці, борючись із мародерством і утримуючи порядок у Мелітополі. Після того як окупанти повністю заблокували місто, Роман перебрався до рідного села Ботієве на узбережжі Азовського моря. Змиритися з присутністю ворога військовий не міг і фактично самотужки розгорнув партизанську діяльність: Ботієве стало транзитною зоною: до берега припливали десантні кораблі РФ, висаджувалася жива сила, яка розселялася в порожніх будинках. Поруч проходила стратегічна траса на Маріуполь і Мелітополь.
Роман Чернєв. Фото Перший Запорізький
Роман скрупулезно фіксував чисельність, техніку, місця дислокації ворога і оперативно передавав координати Силам оборони України. За цю підпільну діяльність російські спецслужби затримували його тричі. Вперше партизана схопили бойовики так званої «ДНР» 21 березня 2022 року. Через місяць — новий арешт, тепер уже колаборантами з «народної поліції» Мелітополя. Утретє, в липні, його кинули в місцевий ізолятор тимчасового тримання.
Щоразу окупанти влаштовували багатогодинні допити, жорстоко били та витончено катували. Після першого ж арешту у Романа відібрали всі документи, перетворивши його життя в окупації на постійну гру зі смертю. Виїхати через незліченні блокпости без паспорта було неможливо. І все ж разом із надійними місцевими жителями він примудрявся таємно патрулювати село, захищаючи земляків від грабежів. Вирватися на підконтрольну Україні територію йому дивом вдалося лише у вересні 2022 року.
Служба в морській піхоті і принцип «рівний — рівному»
Опинившись у Запоріжжі, Чернєв насамперед повернувся до волонтерства і став одним із перших, хто прорвався з гуманітарним вантажем у щойно деокупований Херсон. Він ремонтував і приганяв на фронт автомобілі, діставав дефіцитні генератори, але внутрішній голос твердив, що цього недостатньо. У 2023 році, попри підірване здоров'я, Роман знову прийшов до військкомату і зміг мобілізуватися.
Він став інструктором із тактичної медицини та старшим бойовим медиком 38-ї окремої бригади морської піхоти імені Петра Сагайдачного. Однак наслідки жорстоких побоїв у полоні — важка черепно-мозкова травма, ушкодження хребта, внутрішніх органів, повна втрата слуху на ліве вухо і глибокий ПТСР — дали про себе знати. На фронті стан Романа різко погіршився.
Наприкінці 2024 року після проходження ВЛК йому було присвоєно третю групу інвалідності, і він був змушений демобілізуватися. Повернувшись до цивільного життя, ветеран знайшов своє нове покликання в Приазовській громаді, де очолив напрям ветеранської політики. Роман координує допомогу побратимам: від юридичного супроводу та оформлення виплат до психологічної реабілітації та працевлаштування.
«У роботі я керуюся виключно принципом "рівний — рівному". Найкраще зрозуміти і підтримати ветерана може тільки той, хто сам пройшов через це пекло. Колишнім військовим критично важливо відчувати себе потрібними суспільству, реалізувати свій потенціал у мирному житті», — переконаний Роман.
Зараз він активно просуває реформи ветеранської політики, направляючи свої наработки та ініціативи до Запорізької ОВА, Міністерства у справах ветеранів та Міноборони. 500 сторінок правди: книга, що ламає наративи пропаганди Паралельно з величезним обсягом соціальної роботи Роман Чернєв пише книгу про окупацію та спротив Мелітопольщини.
Роман Чернєв. Фото Перший Запорізький
Основою для неї стали особисті нотатки, які чоловік вів у таємних файлах на телефоні ще з 2012 року, фіксуючи настрої людей у Донецьку, а потім під час служби в АТО/ООС та перших днів повномасштабної війни.
«Коли я зібрав усі свої нотатки з хмарного сховища в один документ, вийшло майже 500 сторінок тексту. Зараз усе це потребує серйозної редактури та художнього оформлення», — ділиться автор.
Щоб книга була максимально об'єктивною, Роман оголосив збір історій серед жителів Мелітопольського району, пообіцявши всім сувору анонімність. Люди активно відгукнулися і надсилають свої спогади. Основна мета Чернєва — розбити кремлівський міф про те, що південь України нібито «чекав» окупантів.
«Я хочу, щоб увесь світ знав: на Мелітопольщині були не тільки зрадники, а й величезна кількість мужніх людей, які, ризикуючи життям, чинили запеклий спротив. Ці історії трагедій та героїзму мають бути зафіксовані в історії», — підкреслює ветеран.
Роман Чернєв. Фото Перший Запорізький
Завершити роботу над книгою Роман планує до кінця року. Ті, хто хоче поділитися своїми спогадами про пережите в окупації, можуть написати автору на електронну пошту: [email protected].
Роман Чернєв. Фото Перший Запорізький
Головною ж мрією та мотивацією для Романа залишається повернення додому на Мелітопольщину.
«Я на цій війні з 2014 року і залишуся на ній до останнього дня — до нашої повної перемоги. Я свідомо залишаюся в Запорізькій області, щоб бути якомога ближче до дому і зайти в рідне Ботієве серед перших», — резюмує незламний боєць.
