Мало хто сьогодні знає, що ще сто років тому звичні назви Азовського моря та Мелітополя українською мовою виглядали інакше. На старих картах можна побачити «Озівське море», а в офіційному українському правописі кінця 1920-х років місто називалося «Мелітопіль».
І це були не випадкові діалектні форми й не сучасні спроби «переписати історію». Обидві назви використовувалися в українській літературній нормі, однак після згортання українізації радянська влада почала послідовно переглядати правила, які відрізняли українську мову від російської.
Приводом знову згадати цю історію стала свіжа публікація видання «Телеграф», присвячена історичній назві Азовського моря. Але для жителів Мелітополя ця історія має ще одне несподіване продовження: радянська мовна політика змінила й українське написання назви самого міста.
Азовське море було Озівським
Одним із найнаочніших свідчень є українські карти початку ХХ століття. На «Оглядовій карті українських земель» одного із засновників української наукової географії Степана Рудницького море позначене як «Озівське море».
Це не поодинокий картографічний курйоз. Форма «Озів» існувала в українській мові задовго до радянської епохи й зустрічалася в історичних та фольклорних джерелах. А в 1920-х роках «Озівське море» було вже не просто традиційною назвою, а частиною офіційної літературної норми.
«Озівське» було закріплене в правописі
Пряме підтвердження можна знайти в «Українському правописі» 1928 року, відомому як харківський правопис або «скрипниківка».
У розділі, присвяченому географічним назвам, серед нормативних прикладів прямо зазначено «Озівське море». Тобто сто років тому ця форма вважалася цілком правильною з погляду українського правопису.
А Мелітополь називався Мелітополем
Для жителів Мелітополя в цьому ж документі є ще цікавіша деталь.
За правилами того часу назва міста писалася як «Мелітопіль», а не звичне сьогодні «Мелітополь». Правопис 1928 року закріплював для цілої низки таких топонімів закінчення «-піль». У нормативних прикладах зустрічалися, зокрема, Мелітопіль, Ольвіопіль, Томашпіль та інші назви.
Причому «Мелітопіль» існував не лише на сторінках посібника з правопису. Ця форма реально використовувалася в документах і пресі.
Так, у бібліографічному каталозі Національної бібліотеки України імені Вернадського збереглися відомості одразу про кілька газет початку 1930-х років, що виходили в місті.
Наприклад, газета «Елеватор» у 1931–1934 роках вказана як видання з «Мелітополя», а місцем її видання зазначено «Мелітопіль». Так само позначено місце випуску газети «За більшовицькі кадри». Ще в каталозі за 1933 рік газета «Голос свинца» значиться як така, що видавалася в «Мелітополі».
Особливо показово, що вже в розділі за 1935 рік у тому ж каталозі з’являється нинішня форма – «Мелітополь». Фактично один документ дозволяє побачити, як назва міста змінювалася просто на очах разом із новою радянською мовною політикою.
Що сталося у 1933 році
Перелом настав на початку 1930-х років, коли політику українізації було згорнуто, а проти української інтелігенції розпочалися масштабні репресії.
Правопис 1928 року був офіційно затверджений радянським урядом України, однак проіснував недовго. Уже в 1933 році його суттєво переробили.
Причому політичний мотив цього рішення радянська влада практично не приховувала. У постанові наркома освіти УСРР від 5 вересня 1933 року попередній правопис звинувачували у «штучному відриві української мови від російської». Документи про перегляд правопису та мовну політику того періоду опубліковані дослідниками історії української орфографії.
Сучасна «Енциклопедія української мови» також зазначає, що затверджений у 1928 році правопис уже в 1933-му був значно перероблений. Із нього вилучили низку норм, а подальший розвиток офіційної орфографії відбувався в умовах жорсткого політичного контролю. Докладніше про історію реформи можна прочитати в енциклопедичному довіднику.
Саме в цей період поступово закріплюються звичні сьогодні форми «Азовське море» та «Мелітополь», тоді як «Озівське море» і «Мелітопіль» зникають з офіційної радянської норми.
Змінювали не лише мову, а й уявлення про минуле
Історія цих двох назв особливо показово виглядає сьогодні, коли Росія знову проводить на окупованому півдні масштабну русифікацію. У Мелітополі знищують українські книжки, витісняють українську мову з освіти, змінюють вивіски, навчальні програми та історичну картину регіону.
Раніше РІА Південь розповідав, як Росія змінює етнічний та культурний простір окупованого Мелітополя. Тепер у школах міста дітям уже пропонують вивчати російську версію так званої «історії Новоросії».
Але документи столітньої давнини показують зовсім іншу картину. В українській науковій географії існувало «Озівське море», а в офіційній нормі – «Мелітопіль».
Тому йдеться далеко не про суперечку навколо однієї літери. Ще задовго до нинішньої окупації Москва вже втручалася в те, як українці повинні писати назви власних міст і географічних об’єктів. А через десятиліття нав’язані форми настільки вкорінилися, що первісні українські назви для багатьох сьогодні звучать несподівано.
