Стало відомо, де Росія утримує двох медійників з Мелітополя – адвоката і блогера Євгена Ільченка, а також журналістку Анастасію Глуховську.
Організація “Репортери без кордонів” (RSF) зібрала свідчення звільнених українських полонених і встановила: він перебуває у виправній колонії №3 у місті Кизел Пермського краю – за 1700 кілометрів від України.
Примусова праця, інсценування страти та підозра на туберкульоз
Євгена Ільченка викрали 10 липня 2022 року в Мелітополі. Після початку повномасштабного вторгнення він вів Телеграм-канал “Милий Тополь” про реалії окупованого міста. Довгий час про його долю не було жодної інформації.
Євген Ільченко. Скріншот пропагандистського відео
Місце утримання вдалося встановити завдяки свідченням Ксандра (імʼя змінене з міркувань безпеки, – ред.) – українського військового, звільненого у травні 2026 року, який провів майже півтора року з Ільченком в одній камері колонії №3.
За словами Ксандра, до переведення до Кизеля у вересні 2024 року Ільченко пережив примусову працю з риття окопів для російської армії на окупованій території України, жорстокі побиття та інсценування страти. Офіційного обвинувачення йому так і не висунули. Попри підозру на туберкульоз, він “тримається” і “не піддається на провокації наглядачі”.
Нагадаємо, проєкт “Підтримка політв'язнів. Меморіал” визнав Ільченка політичним в'язнем.
“Вона психологічно зламана”
Раніше редакція РІА Південь повідомляла, що нашу колегу журналістку РІА Мелітополь Анастасію Глуховську теж утримують у СІЗО Кизел. Її незаконно заарештували 20 серпня 2023 року під час хвилі репресій Кремля проти журналістів, коли викрали і ще одного нашого колегу Георгія Левченко. А у 2024 році Анастасію перевели до Кизеля.
Анастасія Глуховська. Фото з соцмереж
Станіслав, український військовий, звільнений у квітні 2026 року, підтвердив “Репортерам без кордону”, що бачив Глуховську двічі – влітку 2025-го та у березні 2026 року. Інші свідки повідомляють, що її доставляли до тюремного лазарету через сильний біль у ногах від тривалого стояння. У цій колонії в’язням не дозволяють сидіти, або лежати в камері вдень.
За даними розслідувального видання Slidstvo.info, її призначили працювати у швейній майстерні колонії.
“Їй було дуже важко. Було чути, що вона психологічно зламана”, – розповів один зі свідків.
Жоден адвокат так і не отримав дозволу відвідати журналістку. Сестра Анастасії Діана підтвердила RSF, що українська влада також вважає її перебування у Кизелі “найімовірнішим”.
“Увага медіа може допомогти швидше домогтися звільнення Анастасії”, – каже Діана.
Побиття при вході, стояння 16 годин, відкриті вікна взимку
Наприкінці літа 2024 року колонія №3 у Кизелі почала приймати великі групи українських полонених – від 300 до 500 осіб, переведених зокрема з сумнозвісного СІЗО №2 у Таганрозі.
Ув'язнених привозили із зав'язаними очима. Насильство починалося одразу після прибуття.
“Нас завели до підвалу, де майже сорок хвилин били кийками”, – розповів один зі свідків.
Охоронці називають цей ритуал “прийомкою”. Далі – жорсткий режим: стояння з шостої ранку до десятої вечора, заборона розмовляти, пересування з мішком на голові та в нахиленій позі. Через гучномовці безперервно лунає оглушлива радянська музика.
“Вони били нас по руках, доки ті не синіли”, – каже Ксандр, який повернувся до України з підозрою на інфекцію та вагою менше 70 кілограмів – замість довоєнних 100.
Свідки також повідомляють про катування електричним струмом, жорстокі допити у підвалах, щоденні приниження та сексуальне насильство. Хворих на туберкульоз утримують разом зі здоровими. Вікна не зачиняють навіть узимку.
“Офіційно це роблять для профілактики туберкульозу, але насправді – щоб знущатися з нас”, – пояснює один із колишніх ув'язнених.
Начальник колонії під кримінальним розслідуванням
Українські прокурори відкрили кримінальне розслідування щодо начальника колонії В'ячеслава Перевозкіна за санкціонування фізичного і психологічного насильства над українськими полоненими.
Саме у цій колонії у вересні 2024 року після тривалих знущань померла незалежна українська журналістка Вікторія Рощина.
“Свідчення, зібрані RSF, підтверджують, що Ільченко та Глуховська живі. Але вони також описують систему, у якій насильство вбудоване в організовану структуру. Питання відповідальності не можна відкладати”, – заявила регіональна менеджерка RSF з питань України Полін Мофре.
До слова, запити RSF до російської влади щодо перебування українських журналістів у Кизельській колонії та справи Вікторії Рощиної залишилися без відповіді.
