25-річний Леонід Попов з Мелітополя понад три роки перебуває в російському полоні.
Окупанти затримали його за сфабрикованою справою про шпигунство, під час судового процесу визнали неосудним і відправили на примусове психіатричне лікування – хоча Леонід має аутизм, а не психічну хворобу.
Його мати Ганна не припиняє боротьби: відвідує акції на підтримку цивільних полонених, пише звернення до міжнародних організацій, звернулася до Ватикану і подала документи до Європейського суду з прав людини. Подробицями вона поділилася з “Точкою Сходу”.
Мама Леоніда (праворуч) на акції на підтримку цивільних полонених у Києві.
Відмова виїжджати та перше затримання
Як вже раніше повідомляв , на момент повномасштабного вторгнення мати Леоніда перебувала у сестри в Полтавській області. Леонід з молодшим братом залишився в Мелітополі – за кілька днів до окупації їхній батько потрапив у важку аварію і лежав у реанімації.
“Я просила їх повертатися, але вони відповідали, що не можуть залишити тата самого. Казали: "Не хвилюйся, мамо, ми приїдемо, щойно тато стане на ноги"”, – згадує Ганна.
У травні 2022 року Леоніда затримали військові РФ просто на вулиці. Згодом відпустили, але забрали український паспорт – і він уже не міг виїхати з окупації. Молодшому братові вдалося залишити Мелітополь у червні 2022 року. Леонід залишився сам – без документів і без можливості виїхати.
Мати хотіла приїхати за сином сама, але він благав її цього не робити.
“Мамо, не їдь. Ти вже не повернешся. Лише зараз я розумію, що тоді він врятував мене. Якби зі мною щось сталося, я вже не змогла б боротися за нього”, – каже Ганна.
Повторне викрадення за два дні до евакуації
Ганна шукала будь-яку можливість вивезти сина. Найбільше турбувало здоров'я – через аутизм Леонід постійно приймав ліки, запас яких закінчувався. Жінка зверталася до волонтерів, шукала маршрути евакуації, домовлялася з людьми, здатними допомогти.
“Зрештою вдалося знайти варіант – Льоню мали забрати 26 квітня 2023 року, але 24 квітня його викрали. Син ніколи не зникав без попередження. Через особливості розвитку він жив за чітким розпорядком і завжди виходив на зв'язок: зранку, вдень і ввечері. Якщо він не відповідав, це означало лише одне – трапилося лихо”, – розповідає мати.
Того ж дня вона звернулася до поліції на підконтрольній Україні території. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження щодо викрадення людини на ТОТ. Через два тижні знайомі зателефонували і повідомили: Леонід живий, перебуває у підвалі в Мелітополі.
Обходив комах, щоб не наступити
За словами матері цивільного в'язня Кремля, Леонід з дитинства мав феноменальну пам'ять і рано проявив здібності до точних наук – особливо любив хімію й астрономію. Ще школярем писав наукову роботу для Малої академії наук, відвідував гуртки, музичну школу, займався спортивними танцями, багато читав і писав вірші. Однокласники називали його справжнім вундеркіндом.
Леонід з мамою в довоєнному Мелітополі. Сімейний архів
Мама розповідає, що після 9 класу Леонід вступив до Мелітопольського медичного коледжу, але через аутизм важко адаптувався до нового колективу – міг годинами стояти біля дверей аудиторії і не наважуватися зайти. Згодом повернувся до школи і закінчив її екстерном.
“Вчитися йому було легко, значно важче – взаємодіяти з незнайомими людьми. Він дуже сильно любить тварин. Міг обійти комаху чи метелика лише для того, щоб випадково не наступити на них. Завжди намагався нікого не образити і нікому не завдати болю. Саме таким я знаю свого сина – дуже добрим, талановитим і надзвичайно світлим хлопцем”, – каже мати.
Підвал, СІЗО, психлікарня
Через три місяці після незаконного затримання Леоніда під конвоєм привезли до Мелітопольської міської лікарні у вкрай тяжкому стані. Лікарі ставили йому крапельниці, а вже за дев'ять днів його знову забрали окупанти.
Виснажений цивільний полонений Леонід Попов.
“Після цього він знову зник, і ми майже рік не знали про нього нічого. Лише 15 серпня 2024 року стало відомо, що російська сторона відкрила проти нього кримінальну справу за звинуваченням у шпигунстві. Ми неодноразово повідомляли про його аутизм та інші психічні порушення, але це не зупинило слідство”, – розповідає Ганна.
До 12 лютого 2025 року Леонід перебував у Донецькому СІЗО. Під час судового процесу росіяни визнали його неосудним і замість звільнення відправили на примусове психіатричне лікування до лікарні в Жданівці. Адвокату повідомили, що лікування триватиме “до повного одужання” – попри те, що аутизм є особливістю розвитку, а не хворобою.
Саме в цій лікарні раніше утримували ще одного бранця Кремля з Мелітополя. Ексклюзивне інтерв'ю зі звільненим з полону Марком Каліушем читайте за посиланням.
“Найстрашніше – майже повна відсутність будь-якої інформації”
Відомостей про стан Леоніда катастрофічно мало. Нещодавно він тривалий час мав високу температуру, яку лікарі не могли збити. Що стало причиною і чи виникли ускладнення – досі невідомо.
“Адвокат також повідомляв, що певний час Льоню тримали в повній ізоляції – самого в палаті. Йому неодноразово змінювали препарати, але які саме ліки він отримує і як вони впливають на його здоров'я, нам не повідомляють. Найстрашніше – майже повна відсутність будь-якої інформації про його стан”, – розповідає співрозмовниця.
Мати не зупиняється. Вона пише звернення до українських державних органів, міжнародних організацій і правозахисників, зверталася до Ватикану, подала документи до Європейського суду з прав людини та знайшла людей за кордоном, які допомагають привертати увагу до справи сина.
“Якби я просто сиділа й чекала, то, можливо, й досі не знала б, де перебуває Льонічка. Я не знаю, коли мій син повернеться додому. Але точно знаю, що не маю права мовчати. Льоня – людина з аутизмом. Попри це його звинуватили у шпигунстві, а тепер утримують на примусовому психіатричному лікуванні. Я хочу, щоб світ побачив: люди з ментальними порушеннями також стають жертвами війни й потребують захисту. Найбільше ж я хочу дочекатися дня, коли мій син повернеться додому”, – каже Ганна.
