У Південному окружному військовому суді Ростова-на-Дону триває процес, який проливає світло на долю жителів окупованого Мелітополя, що після затримання російськими спецслужбами безслідно зникають у системі таємних в’язниць та СІЗО.
На лаві підсудних — літнє подружжя Геннадій та Ольга Капралови. Російське слідство вважає їх учасниками підпільної групи, яка, за версією обвинувачення, готувала масове отруєння російських військових і високопоставлених колаборантів метадоном, метиловим спиртом та бойовою отруйною речовиною BZ.
До недавнього часу доля Капралових залишалася невідомою. Окупаційні ресурси показали лише кадри їхнього затримання, після чого подружжя фактично зникло у правовому вакуумі російської репресивної системи.
Затримання російськими силовиками Геннадія Капралова — скрін з пропагандистського сюжету
На засіданні суду 28 травня Геннадій Капралов вперше детально розповів, через яке пекло їм довелося пройти. Ці свідчення публікує незалежне видання «Медіазона», а аналіз справи доводить: гучна «диверсія століття», якою Кремль намагався лякати світ навіть у Гаазі, при найближчому розгляді в суді виявилася "шитою білими нитками".
Будівельник будівельника бачить здалеку
До повномасштабного вторгнення та окупації 61-річний Геннадій Капралов займався приватним ремонтом у Мелітополі. У 2022 році його сусідом по кварталу став Ділявер Куршутов, який працював оздоблювачем.
«Будівельник будівельника бачить здалеку. Коли ми поспілкувалися, я зрозумів, що він нормальний майстер і нормальна людина, я від нього лайливого слова ніколи не чув. Знаю, що він не п’є», — згадує в суді Капралов.
Ділявер Куршутов — скрін з пропагандистського сюжету
В окупованому місті чоловіки допомагали один одному шукати будматеріали на базах. Жити в Мелітополі ставало дедалі небезпечніше:
«Люди були налякані, мало хто кому міг довіряти. Тому що сіра зона: вибухи, магазини не працюють, військові на вулицях зупиняють і перевіряють чоловіків, у мене теж купу разів шукали татуювання».
У таких умовах надійний сусід став рідкістю. Куршутов охоче ділився професійними секретами. Чоловіків об’єднувало й неприйняття російської агресії.
«Коли прийшла СВО… Війна. Скажу: війна. Я, не тільки я — багато хто — були вражені. Було нормальне життя, розмірене. Ніхто не утискав російськомовних. Все це перевернулося. Що це таке? Виходить, я народився в 1964 році, через 19 років після закінчення Другої світової війни. Я бачив інвалідів без ніг, які на цих штуках пересувалися — я був маленьким. Мій дід пройшов від Халхін-Гола до Берліна. Війна в будь-якому її прояві — я проти», — пояснив Капралов свою позицію в залі суду.
Коли Капралов зрозумів, що сусід підтримує Україну, він вирішив допомагати йому чим зможе.
Таємниця старого єврейського кладовища на Червоній Горці
Влітку 2023 року Ділявер Куршутов попросив Геннадія поїхати з ним на старе недіюче єврейське кладовище, розташоване в Мелітополі на Червоній Горці, щоб «забрати там дещо». Капралов описує це місце як непрохідні зарості:
«Там щільні зарості, дерева, змії, там навіть пішки не пройти». Вони вирушили туди на велосипедах. Уперше нічого не знайшли, але з другої спроби Куршутов відкопав біля занедбаної могили якогось Віталія Романова з майже згнилою основою «змотаний пакет темного кольору».
Сусід одразу попередив, що предмет «небезпечний». Капралов зайвих питань не ставив: «У нас в Україні так прийнято: намагаємося спочатку допомагати один одному, а потім дізнаватися, чим допомогли». Пізніше вдома у Куршутова вони розкрили згорток. Усередині були «дві упаковки з-під соку і якісь ще маленькі пакетики».
Куршутов зізнався, що це вибухівка, яку просив заховати його знайомий військовий «Саша» (Олександр Когут) з підконтрольної території, і згодом її має забрати інша людина. Наприкінці липня Куршутов попросив знову з’їздити на єврейське кладовище за другою частиною вантажу — «запечатаною коробкою в пакеті», яку вони не забрали першого разу. Оскільки у Капралова на велосипеді був кошик для хліба, він запропонував переховати коробку у себе:
«Нехай у мене це полежить, потім коли-небудь забереш».
Геннадій сховав її на своєму подвір’ї біля старого похилого паркану, приваливши каменем. Дружині Ользі про це спеціально нічого не говорив, щоб не виникало зайвих жіночих запитань.
Затримання біля автовокзалу і «поїздка на мінне поле»
Життя подружжя Капралових різко змінилось 21 серпня 2023 року, за чотири дні до 33-річчя їхнього спільного життя. Вони просто йшли вулицею Олександра Невського в районі приміскього автовокзалу, коли їх зупинили силовики для перевірки документів.
«Я так розумію, їх здивувало, що це український паспорт», — розповідає Геннадій.
Подружжя заштовхали в цивільний білий автомобіль, де сиділи молоді люди в цивільному. У салоні виник конфлікт: один із силовиків нахабно поклав руку на літнього чоловіка.
«Я йому: „Заберіть руки“ — а він: „Ти чого штовхаєшся, туди-сюди!“ Загалом, там почалося... Той, що сидів біля мене, дивлюся, дістає пістолет. «Ми зараз вас відвеземо на мінне поле, твою дружину — це його слова — відвеземо до цих, до дагів, чеченців, розстріляємо і так далі». Слово за словом, вони наділи пакети на голову мені й Олі, це вже в русі було. Куди машина їхала, я без поняття — хвилин, напевно, п’ятнадцять-двадцять».
95 днів у таємному пеклі під мостом на Новий Мелітополь
Машина заїхала в якийсь вимощений плиткою двір. Через нещільно надітий пакет Капралов зміг розгледіти під ногами плитку та взуття конвоїрів. Подружжя привели до будівлі, де до війни розташовувалася дерматологічна лікарня (Геннадій спочатку назвав її психіатричною поліклінікою, але Ольга із залу суду його поправила). На справді спочатку там дійсно був психіатричний діспансер (ред.).
Ця таємна в’язниця знаходилася на вулиці Інтеркультурній — найдовшій вулиці в Мелітополі. Локація була Капралову добре знайома: прямо навпроти заводу «Гідромаш», під мостом, що веде до Нового Мелітополя. Тут, у неофіційному розподільнику, без будь-яких санкцій судів і реєстрацій, літніх людей утримували наступні 95 днів. Охороняли в'язницю силовики в балаклавах і бійці з Дагестану.
Вікна одноповерхової будівлі були наглухо замазані смолою. Конкретних імен викрадачі не називали. Почалися щоденні конвеєрні допити. Від Капралова вимагали назвати прізвища людей з фотографій і здати знайомих із ЗСУ, яких у нього просто не було. Погрожували викрасти дітей і онуків. На цих словах у залі суду 61-річний чоловік не витримав і заплакав — судді довелося оголосити 5-хвилинну перерву.
«Прошу вибачення. Зірвався. Коли мене били, такого не було», — продовжив він.
Тортури були витонченими й нещадними:
«І вони почали вдаватися до тортур. Називається тапік (польовий телефон, через який пускають струм). Напругу підключали до різних частин тіла. Вибили верхні зуби. Я там місяць сидячи спав, але кому це зараз цікаво… До речі, було таке, що прив’язували до стільця скотчем і били по грудях. А в мене з серцем бувають перебої. Я кажу, ліки, може, дасте? Але справа не в цьому».
Найстрашнішим випробуванням стало катування дружини на його очах. Ольгу з пакетом на голові привели в кімнату, де Геннадій уже перебував прив'язаним до стільця.
«Почали її бити. У неї теж пакет на голові був. Ну, я просто кричав: «Що ви робите, виродки?». Вони: «А що це за слово, виродки?». Загалом, біль був великий, жахливий. Я зі стільця впав зв'язаний, стілець поламав. Вони: «Ах, ти ще й меблі ламаєш? Ми на тебе 15 метрів скотчу витратили!». Олю я не бачив, але чув, як вона кричить: «Не бийте мене!». Це відбувалося кілька днів поспіль».
Епізод із «добровільним зізнанням»
Бачачи, що літній чоловік нічого не знає і не може назвати потрібні імена, співробітники російських спецслужб почали чинити на нього психологічний тиск, чергуючи побої з цинічними «порадами». Один із силовиків, який постійно перебував у кімнаті допитів у балаклаві, почав прямо вимагати від Капралова підписати зізнавальні показання. При цьому він відверто виклав мелітопольцю його подальші перспективи у разі відмови.
«Один із них радив «зізнатися», кажучи, що в іншому разі мене вб’ють. Він так прямо й сказав: «Для них це не є великими втратами»», — передав Геннадій Капралов у суді страшні слова свого ката.
Мелітопольцю дали чітко зрозуміти: у цій сірій зоні під мостом на Новий Мелітополь він ніхто, безправний заручник, і його ліквідацію ніхто в офіційному полі навіть не зафіксує. Психологічний злам і жах від котушок «тапіка» ледь не призвели до трагедії. Одного дня, залишившись сам у кімнаті допитів, Геннадій побачив захисний костюм ОЗК.
Він відірвав від нього шматок міцної гуми, закріпив його за трубу опалювальної батареї, зробив петлю і просунув у неї голову, вирішивши покінчити з собою, щоб припинити ці муки. Однак через якийсь час до приміщення зайшов дагестанець, який чергував на поверсі. Він злякався, покликав на допомогу колегу, і Капралова зняли з петлі. Після цього випадку його перевели в іншу кімнату до п’яти-шести таких самих затриманих, а конвоїр наказав їм: «Слідкуйте за ним».
Атмосфера беззаконня в колишньому диспансері на Інтеркультурній була абсолютною. Капралов згадує, як одного разу в камеру ввалилися п’яні силовики:
«Якісь зайшли з запахом перегару, і автомат у них клацнув. Я думаю, боже, а це хто такі? Один каже: "О, смугастий, ти ще тут?" А в мене був светр, знаєте, у смужку. Я думаю — ну все».
Капралов згадує, що через камери проходило багато людей, яких після допитів повертали мокрими — їх цілком обливали водою перед ударами струмом для посилення провідності. Особливо йому запам’ятався колега-водій, далекобійник, у якого буквально «не було обличчя». Чоловіка кинули в це пекло під мостом тільки за те, що на його вантажівці на блокпосту під шаром дорожнього пилу розгледіли стару наклейку «Крим — це Україна».
Як «вигадували» докази: фільм для росТВ і зламані двері
На початку вересня Геннадій, розуміючи, що живим звідси через погрози силовиків може не вийти, розповів про коробку біля паркану свого будинку. Він дуже переживав, що на подвір’я повернуться його дочка з онуком, почнуть ремонт старого паркану, зрушать камінь і пролунає вибух. Десь між 6 і 9 вересня його відвезли на «виїмку». Поки він лежав зі зв’язаними за спиною руками на підлозі мікроавтобуса («бусика»), припаркованого біля хвіртки, військові забрали пакет. Свідків на місці не було. Силовик просто заніс коробку в салон, показав Капралову і сказав: «Ось це було там? Ну тут, напевно, грам чотириста».
Після цього його знову зачинили в колишньому диспансері на вул. Інтеркультурній. 24 листопада 2023 року Капралових несподівано вивели з камер і заявили: «Ми зараз поїдемо знімати фільм». Тільки тоді вони вперше побачили призначених «слідчого» та «адвоката».
Подружжя привезли до їхнього рідного дому для зйомки пропагандистського сюжету. Один із озброєних до зубів військових в об’ємному бронежилеті фізично не проліз у вузьку стулку вхідних дверей, тому окупанти просто виламали другу половинку дверного отвору. Усередині будинку почалася режисура:
«А ще він каже: "давай кинемо світлошумову гранату!"А йому хтось відповів: "ти що, тут сусіди, будинки близько, всі збігаються… Загалом, нас записали на відео попередивши: "скажіть, хто такі, прізвище, адреса, лягайте на підлогу, так треба". Ну, треба й треба — ми люди підневільні», — згадує Капралов.
З будинку їх відвезли до колишньої будівлі гуртожитку, де тепер розташовувалося обласне УФСБ (Капралов добре знав цю будівлю, оскільки колись робив там ремонт). Пакети на голову вже не надягали. Там подружжя змусили представитися перед професійною камерою. Після зйомок хлопцеві за комп’ютером дали команду роздрукувати готовий багатосторінковий текст «показань». Капралов був без окулярів, фізично не міг нічого прочитати, але пам’ятаючи погрози «вб’ють і не помітять» та тортури струмом, підписав усі папери, не дивлячись. Адже йому сказали чітко: «Якщо не хочеш повторення, підписуй, підписуй».
Окуляри державний адвокат зволив принести йому лише на засідання суду щодо обрання запобіжного заходу. На цьому «кіно» закінчилося, і подружжя перевели до офіційного мелітопольського ІТТ, пообіцявши, що там нарешті «будуть годувати». Лише на 95-й день адвокат повідомив дітям, що батьки живі — до цього вся родина вважала їх загиблими. У суді Геннадій Капралов категорично не визнав провини у тероризмі та обігу наркотиків:
«Я нікому не заподіяв зла. Фактів, що інкримінуються, я не заперечую (що допомагав сусідові привезти пакет і залишив коробку біля паркану), а провину в кваліфікації я не визнаю».
Пропагандистський хайп: від «бойового гусака» до тиші в суді
Ця кримінальна справа свого часу стала головним хітом російського телебачення. Пропагандисти навперебій трубили про «теракт століття». Стверджувалося, що Ділявер Куршутов, якого окупанти викрали й утримували, діяв за вказівкою Києва. Федеральні канали показували рентгенівські знімки павербанків, які нібито були начинені цвяхами, гайками та шурупами для підриву військових.
Російські «експерти» з 27-го наукового центру ім. Зелінського Міноборони РФ на камеру заявляли, що в схованці на кладовищі знайшли ампули з написами «Біоспорин» і наклейками «психотроп», в яких містився аналог американської бойової отруйної речовини BZ, метадон, прекурсори та метиловий спирт.
скрін з пропагандистського сюжету
Більше того, генерал-майор ФСБ у відставці Олександр Перелигін у сюжеті ВГТРК запевняв, що Куршутов планував за допомогою прибиральниці підмінити воду й отруїти особисто главу окупаційної адміністрації Запорізької області Євгена Балицького, а військовим — підсипати отруту в суп у звичайних їдальнях або підмішувати у горілку та коньяк.
Москва роздула цей трилер настільки, що офіційно пообіцяла презентувати «докази застосування хімічної зброї Україною» на сесії Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) у Гаазі 5 березня.
скрін з пропагандистського сюжету
Однак, як тільки справа дійшла до реального суду, весь пропагандистський «блокбастер» лопнув, як мильна бульбашка:
Зникнення Балицького зі справи: У вересні Південний окружний військовий суд виніс вирок Діляверу Куршутову (українець отримав 10 років суворого режиму та штраф у розмірі 500 тис. рублів). Але в офіційному повідомленні Генеральної прокуратури РФ про вирок історія про замах на гауляйтера Балицького повністю зникла. Її там просто немає.
Фейк про їдальні: Сценарії з масовим отруєнням перших осіб окупаційної адміністрації через «звичайні їдальні» виглядають абсурдно, оскільки верхівка колабораціоністів пересувається виключно під посиленою охороною і в таких місцях не харчується.
Євген Балицький виходить з позашляховика під охороною російських військових. фото пропагандистські ресурси
«Зниклі» докази: З фінальних звинувачень і релізів прокуратури дивним чином зникли згадки про вилучені павербанки-бомби та деякі інші «залізобетонні докази», якими раніше лякали глядачів з екранів.
Спочатку справу Куршутова навіть кваліфікували за статтею про зберігання наркотиків (ч. 1 ст. 228 КК РФ), але під час оголошення вироку вона теж зникла.
скрін з пропагандистського сюжету
Російські спецслужби створили класичний медійний фейк: зліпили «бойового гусака» для масового глядача та міжнародних маніпуляцій. Жорстокими тортурами та погрозами безслідного вбивства вибили потрібні підписи з наляканих літніх людей в катівнях під мостом на Новий Мелітополь, а коли дійшло до юридичних фактів у Ростові — потайки прибрали найабсурдніші деталі.
Судовий процес над подружжям Капралових триває. 61-річний Геннадій Капралов, який у підвалах втратив здоров’я, сьогодні намагається донести правду про те, як окупанти фабрикують справи проти українців. Іншої інформації про долю цієї родини за довгі роки не було — і їхній голос із залу суду є єдиним свідченням того, що Мелітополь чинить опір, а окупація тримається фактично на 15 метрах скотчу, току та залякуванні.
