Колишній заступник начальника окупаційної поліції Мелітополя – росіянин із 23-річним стажем в правоохоронних органах РФ і вищою юридичною освітою – потрапив у полон на другий день після виходу на бойову позицію. 

В інтервʼю журналісту та блогеру "Апостолу" Дмитру Карпенку він розповів про те, як понад півтора року "наводив порядок" на окупованій території. На рахунку російських силовиків: сотні нерозкритих крадіжок на ТОТ, зґвалтування, мародерство військових РФ, "націоналізація" майна мелітопольців.

Ідеал моральності в погонах

Уродженець Вологди 1983 року народження має вищу юридичну освіту – рідкість серед окупантів його рівня. На строковій службі командував БМП-2, після армії пішов у міліцію: дільничний, чергова частина, карний розшук, зрештою – заступник начальника відділу поліції. Сирота, має дружину та сина, який пішов стопами батька і теж служить в органах.

У відео стверджує, що все життя був чесним поліцейським, ніколи не брав хабарів і категорично проти корупції. Каже, що свобода слова в Росії існує, телевізор не дивиться, за Путіна не голосував, бо у чесність виборів не вірить.

У січні 2022 року вийшов на пенсію за вислугою – 23 роки в органах. Після цього влаштувався охоронцем у магазин, але у вересні 2022-го потрапив під скорочення.

Нове призначення і 100 тисяч зарплати

Скорочення сталося якраз під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну і йому зробили пропозицію, від якої він не відмовився.

"Ну, потім запропонували з МВС поїхати надати практичну методичну допомогу саме до Запорізької області, до Мелітополя".

1 листопада 2022 року окупант приїхав до Мелітополя, де отримав посаду заступника начальника з оперативної роботи по місту та Мелітопольському району у званні капітана. Залишив сімʼю в Московській області і поїхав "наводити порядок" на "нових територіях" – за більш ніж 100 тисяч рублів на місяць. На той момент, за його ж словами, структури МВС в окупованому місті фактично ще не існувало.

Воєнні злочини росіян: сотні заяв, одиниці розкритих справ

В окупаційній поліції Мелітополя загарбник прослужив до березня 2024 року. Статистика за ці півтора року промовиста.

Тільки його відділок отримував у середньому 10-20 заяв щодня. Вбивств зафіксовано небагато – переважно на побутовому ґрунті. Коли йшлося про воєнні злочини, полонений відповідав розмито:

"Ну, люди ж як писали заяви? Шо прийшли люди у військовій формі з балаклавами на обличчях. Тобто не стверджуючи, що це саме військові були, а просто, що у військовій формі. Практично всі. Ну, ось саме якщо брати крадіжки, розбій, грабежі, мародерство".

Утім, пізніше сам підтвердив: у більшості випадків злочинцями були військовослужбовці армії РФ. Також визнав факти зґвалтувань місцевих жителів, але, за його словами, розкрита лише одна справа з трьох.

"Націоналізовані" авто, квартири і готелі

По викраденим автомобілям мелітопольців статистика вражає: розкрили лише дві справи з понад сотні заяв. В одному випадку угонщиком виявився військовослужбовець Росгвардії, в іншому – окупант з північноосетинського батальйону "Аланія".

"Ну, це складно. Тому що камер немає, камери не працювали, камери були всі відключені вже, які навіть були. В основному з гаражів. Зламували та крали".

Із зламами магазинів – близько 50–60 заяв, але й тут заявляти могли лише господарі, яких на той момент у місті залишилось не так багато.

Із "націоналізацією" житла картина ще страшніша. Мелітопольці приходили з заявами ледь не щодня – квартири та будинки займали або військові РФ, або приїжджі цивільні росіяни.

"Якщо доводили, що злочин скоїли військовослужбовці, то ми передавали справу до військової комендатури… Щодо мародерства – багато, а щодо крадіжок… Тільки по Кирилівці ми передали… Ну, достатньо".

"Достатньо" – це близько пʼятисот справ. Переважно – вивіз техніки з будинків відпочинку до Росії.

Схему пограбування готелів поліцай описав так:

"Ну, скрізь, в принципі, одна й та сама картина. Заходять під приводом обшуків. Ну, і потім виносилось все… Ну, що зброю шукають чи ВВП, тобто вибухонебезпечний вибуховий пристрій. І на цій підставі виносять".

Сам, за його словами, у Мелітополі нічого не крав, а цивільних посадив "достатньо" – цю цифру він так і не розшифрував.

Невдячні місцеві та зручна версія для затримання

Оцінюючи рівень життя мелітопольців в окупації, поліцай зазначив: люди живуть, працюють, принаймні йому ніхто не скаржився. Але й не дякував – бо, як сам визнає, зрозумів: їх тут не чекали.

Про утримання неугодних він говорив стримано – стверджував, що людей тримали лише в СІЗО Якимівки, а затримували виключно за порушення закону, а не за проукраїнську позицію. Численні свідчення тих, хто пережив катування в підвалах і гаражах, спростовують цю версію повністю.

"І туди, відповідно, доставлялись або за статтею 91 КПК, або за порушення комендантської години".

При цьому пізніше сам же уточнив, що порушників комендантської години просто привозили у відділок, складали протокол і відпускали додому.

Полон на наступний день

У 2024 році поліцай звільнився з мелітопольського відділку – зарплату скоротили до 63 тисяч рублів, менше, ніж у його рідному місті. Повернувшись додому, він зателефонував товаришу, який служив у Камʼянському Запорізької області. Той пообіцяв 220 тисяч готівкою – і в грудні 2024 року екс-поліцейський підписав угоду на півроку.

Очікувано, його обдурили свої ж: замість обіцяних умов він опинився звичайним стрілком у батальйоні "Крим". Жодної зарплати так і не побачив – вже на наступний день після виходу на позицію потрапив у полон. З десятка окупантів вижив лише він один.

Дружина намагалась вийти на керівництво РФ, щоб витягти його з полону. Але, як показує практика, Росія своїх людей не поспішає рятувати.