Після окупації Мелітополя росіяни почали активно боротися з «інакодумством». У місті та селах пропадати люди, які тим чи іншим чином виступали проти окупації, не підтримували кремлівські наративи про «один народ» тощо.

Вистежували окупанти активістів, колишніх АТОшників, військових, мешканців міста із проукраїнською позицією.

Одним із таких жителів виявився Олександр Греджев. Він служив строкову службу в лавах ЗСУ, активно висловлювався проти окупації та росіян, і цього виявилося достатньо, щоб одного дня до нього навідалися окупаційні силовики і відвезли в невідомому напрямку. З 2022 року рідні Олександра отримали лише один лист від нього, та й то надійшло у червні 2024-го року, а відправлено було у лютому.

Російський полон замість Англії

Олександр Греджев збирався переїжджати до Англії: активно вчив англійську мову і вже працював у цій країні. До Мелітополя він повернувся за пару місяців до початку повномасштабної війни, і сталося це не заплановано – щось не склалося з новим робочим контрактом. Усі рідні Олександра перебували не в Мелітополі – сестра та мама у Запоріжжі, а батько за кордоном.

Після початку повномасштабної війни Олександр вийшов на зв'язок із рідними у березні 2022-го – він написав сестрі та запитав, чи не народила вона ще. А потім він зник. І лише у травні 2022-го вони дізналися, що 9 травня до квартири Олександра увірвалися російські силовики.

«Він зачинив двері та боявся відчиняти. Писав знайомою, що навіть через балкон не може втекти, бо військові стояли за будинком», – розповідає сестра Олександра проекту Тіні за Ґратами.

Під час першого обшуку забрали усі цінні речі, навіть техніку. А 10-12 травня вони знову прийшли з обшуком і вже забрали самого Олександра.

Через півтора місяці після затримання окупанти опублікували відео з Олександром, на якому він зізнається у збуті наркотиків, співпраці з СБУ, зберіганні зброї. Насправді ж Олександру не пробачили його проукраїнську позицію та наявність у соцмережах фото у військовій формі – він служив у прикордонних військах.

«У нього справді є знайомі, які працюють у СБУ у Запоріжжі. Але це просто друзі. Він не мав жодного відношення до служби», - каже сестра.

Родичі впевнені, що всі «визнання» було вибито з Олександра шляхом фізичного впливу.

«Я думаю, що його били по ногах. В інших хлопців на відео були синці на обличчях, а ноги Сашка просто не показували».

Олександр Греджев із Мелітополя. Колаж ТГ-каналу Викрадені мелітопольці

Олександра спочатку утримували у підвалах Мелітополя, відправляли на примусові роботи – копати окопи російським окупантам. Потім його перевели до СІЗО №2 міста Таганрог, де він провів майже рік. За словами сестри, у цьому СІЗО Олександр певний час був разом із українською журналісткою Вікторією Рощиною.

«Я знаю, що Сашко та журналістка Рощина разом етапувалися з Таганрога до СІЗО №3 Пермського краю. Якщо Рощина загинула там, то уявіть, які там катування відбувалися і відбуваються надалі», - каже сестра.

У червні 2024-го надійшов єдиний лист від Олександра, в якому він говорить про те, що він живий і сумує за родичами. Пізніше з'явилася інформація про те, що його перевели до СІЗО міста Кізел.

«Кажуть, там люди стоять по 16 години мовчки. У камерах є відеокамери, щоб вони не розмовляли. Вони сплять на мокрих матрацах. Іноді один матрац на всю камеру спить один, інші стоять. До травня 2025 їх дуже сильно били», - ділиться сестра Олександра інформацією.

На сьогоднішній день єдину інформацію про стан Олександра сестра отримала у серпні 2025 року. Тоді колишній полонений розповів їй, що вони їхали з Олександром етапом з Таганрога до Пермі, і що хлопець живий.

Щодо різних міжнародних профільних інституцій, то Міжнародний комітет Червоного Хреста в травні 2023-го лише підтвердив, що Олександр у полоні, і що його утримують на території РФ.

Рідні та близькі Олександра чекають на нього додому і хочуть знати, що він живий.

Арешти на потоці

Окупанти масово заарештовували та заарештовують усіх тих, хто, на їхню думку, несе загрозу окупаційному режиму. Журналісти, блогери – серед перших.

На сьогоднішній день є десятки історій полонених журналістів, які одержали величезні терміни від окупаційної влади.

Георгій Левченко (16 років суворого режиму): Адміністратор Телеграм-каналу "РІА Мелітополь". Його судили за двома статтями:

• ст. 275 (державна зрада)
• ч. 2 ст. 280 КК РФ (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет).

Георгій був голосом українського опору у Мелітополі, за що й поплатився свободою.

Анастасія Глуховська до повномасштабного вторгнення Через два з половиною роки перебування у полоні їй досі не пред'явлено жодного офіційного звинувачення.