Репресії, арешти, полон, підвали – ці атрибути «російського світу» з'явилися у Мелітополі практично з перших днів окупації міста та району. Окупанти та їхні поплічники шукали учасників АТО, усіляких активістів, силовиків та журналістів.
Завдання просте і зрозуміле: журналісти – це голос, це інформація, яка мчить у маси. Тому завдання було знайти всіх: лояльних залишити як своїх рупорів, усіх незгодних – посадити. Тому чимала кількість мелітопольських журналістів, блогерів, адміністраторів місцевих ТГ-каналів зрештою опинилась у російських колоніях, отримавши величезні терміни по суті за правду, яку вони розповідали людям у перші тижні окупації регіону.
Але щоб потрапити під репресивну ковзанку, далеко не завжди потрібно було бути активістом чи журналістом, достатньо було висловити свою проукраїнську позицію.
Активістів, журналістів, патріотів – всіх в один "казан"
Наприклад, Георгій Фатєєв із Мелітополя. Про обставини викрадення та місця та умови утримання Фатєєва відомо дуже мало, тому що він жив сам і, ймовірно, не мав родичів у місті.
У соцмережах Фатєєв відверто підтримував Україну, її лідерів та армію.
«Мій рідний Мелітополь за два місяці окупації перетворився на Придністров'я. Це, мабуть, єдине, що досконало може повторити Росія», - писав він, наприклад, у травні 2022 року.
Зник із соцмереж Георгій у 20-х числах листопада того ж року. За останньою інформацією МІПЛ, його утримують у СІЗО у Ростові.
Георгій Фатєєв. Фото із сайту МІПЛ
Костянтин Зіновкін, 35-річний житель Мелітополя, викрали 12 травня 2023 року. За даними правозахисників, його затримали на вулиці невідомі у балаклавах. Пізніше троє чоловіків прийшли до його матері та повідомили, що Костянтина заарештовано за порушення комендантської години та доставлено у військову комендатуру. Костянтин в основному сам у камері, каже його дружина Люсьєна Зіновкіна, яку цитує МІПЛ. Судять чоловіка вже півтора роки, зазначає вона: засідання призначають раз на місяць і постійно переносять через відсутність когось із решти підсудних у справі.
Нагадаємо, лише у листопаді 2024-го року до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону надійшло як мінімум 13 нових кримінальних справ проти громадян України, серед них – мелітопольці, які перебувають у російських катівнях вже не один місяць і навіть рік. Жителів окупованого Мелітополя судять у сфабрикованих справах про "шпигунство" та "тероризм".
Усього ж з початку року до ростовського військового суду надійшло понад 110 справ проти неугодних режиму українців, повідомляє російська опозиційна правозахисна організація "Меморіал", яку заборонено в РФ.
64-річну Ірину Левченко викрали 6 травня 2023 року прямо на вулиці в окупованому Мелітополі. За даними правозахисників, спочатку її утримували у місті, потім перевели до Донецька, а 2026 року етапували до Сімферополя — до СІЗО на території окупованого Криму.
У день затримання Ірина перебувала на вулиці разом із чоловіком. За його словами, її зупинили військові, коли вона намагалася зробити фотографію. Після перевірки телефонів подружжя розлучили.
Перші тижні сім'я не знала, чи жива журналістка. Пізніше вдалося передати коротку записку: «звинувачують у тероризмі, чекаємо на суд». Чоловіка Ірини звільнили лише у серпні 2024 року після більш як року незаконного утримання. Їй же волю досі не повернули.
Ірина та Олександр Левченко. Фото: Facebook-сторінка Ірини
Росфінмоніторинг оприлюднив оновлений перелік осіб, яких російська влада вважає терористами та екстремістами. До цього списку потрапила 21-річна українка Яна Суворова з окупованого Мелітополя, яку восени 2025 року засудили до 14 років ув'язнення. В офіційному документі зазначені її особисті дані: дата народження 13 жовтня 2004 року та місце проживання – Мелітополь Запорізької області.
Модератор ТГ-чату "Мелітополь - це Україна" Яна Суворова. Джерело: ресурси окупантів
36-річного Георгія Левченка, який адміністрував телеграм-канал РІА Мелітополь, окупаційний суд засудив до 16 років суворого режиму з додатковим роком під наглядом поліції. Звинувачення сформулювали як державну зраду та підбурювання до екстремістської діяльності через інтернет.
Адміністратор ТГ-каналу РІА-Мелітополь Георгій Левченко. Джерело: ресурси окупантів
Щодо Анастасії Глуховської, то факт її арешту ворог заперечує, хоча з 2023 року на російських телеканалах транслювали кадри її затримання. На відео чітко видно, як озброєні люди без розпізнавальних знаків та із закритими особами штурмують квартиру Анастасії, проводять обшук, надягають їй на руки кайданки та виводять на вулицю до службового автомобіля.
Сестра Анастасії повідомила редакцію, що спочатку журналістку тримали у Таганрозькому СІЗО, а потім перевезли до виправної установи у місті Кізелі Пермського краю. Ця в'язниця має зловісну репутацію — саме там загинули від катувань мер Дніпрорудного Євген Матвєєв та українська журналістка Вікторія Рощина. Міжнародному комітету Червоного Хреста вдалося офіційно підтвердити, що Анастасія Глуховська справді перебуває в ув'язненні в Кізелі.
Журналіст РІА Мелітополь Анастасія Глуховська, фото надано редакції сестрою Анастасії
І це ще не все. Серпнева хвиля арештів 2023 року торкнулася не лише співробітників РІА Південь. Разом із Яною Суворовою окупанти схопили ще кількох адміністраторів телеграм-чату «Мелітополь — це Україна»: Владислава Гершона, Олександра Малишева, Дениса Глущенка та Максима Рупчева
Звичайно ж, це далеко не повний список тих жителів Мелітополя та району, які опинились у російських катівнях. На жаль, таких людей все більше і більше.
Філія пекла на землі
Багатьох затриманих та незаконно засуджених українців із Мелітополя окупанти везуть до Кізела, що у Пермському краї. Можна сказати, що місце ув'язнення лише посилює моральний та фізичний стан мелітопольців, які отримали величезні терміни за свою проукраїнську позицію. На сьогоднішній день у місцевій колонії знаходяться близько трьох десятків мелітопольців.
Пермський край РФ мав при "совку" одну з найбільш розгалужених систем "острівів" ГУЛАГу. Нинішнє СІЗО-3 у Кізелі – колишньому шахтарському містечку – з'явилося у 1940-х. Місто існувало за рахунок вугільних шахт та місць ув'язнення.
Нинішній Кізел – депресивне містечко з населенням і жіночою колонією, що стрімко скорочується. Ув'язнені жінки тримають на плаву майже все, що залишилося від місцевої економіки – швейну фабрику, яка виробляє, зокрема, форму для російських військовослужбовців та силовиків. Три роки тому підприємство потрапило під українські санкції.
Українці, які за обміном повернулися додому з кізельського СІЗО, зазначають, що стан приміщень та санітарні умови там значно кращі, ніж ті, в яких їх тримали у Таганрозі.
Проте, персонал "врівноважує" ці переваги жорстоким насильством та знущаннями над ув'язненими. Крім жорстокого побиття, персонал СІЗО може, наприклад, змусити в'язнів нерухомо стояти весь день у камерах з відчиненими вікнами. Температура взимку у Кізелі іноді падає до -40. У таких умовах тут діє природна аномалія, кизелівська бора – штормовий вітер, що утворюється за сильних морозів і посилюється особливостями місцевого рельєфу.
