Запорізький районний суд 9 березня 2026 року підбив підсумок у справі 38-річної мешканки Мелітопольського району, яка пішла на службу до ворога. Попри те, що лавка підсудних у залі засідань була порожньою, винесений вердикт виявився максимально суворим.
Шлях від ринкового прилавка до списків колаборантів
До початку повномасштабного вторгнення біографія Людмили Караєвої була нічим не примітною. Мешканка села Калинівка Мелітопольського району, мати двох дітей, вона займалася малим бізнесом і була добре відома односельцям як продавчиня на місцевому ринку.
фото Людмили Караєвої із соцмережі
Однак весна 2022 року і прихід російських військ до Веселівського району різко змінили життєвий вектор жінки. Ті, хто знав її роками, у суді згадували: до окупації Караєва не проявляла проросійських симпатій, але з приходом нової «влади» її позиція стала демонстративно лояльною.
Про що кажуть свідки
Одним із ключових свідків на процесі виступив учитель місцевого ліцею, який пам’ятав Людмилу ще своєю ученицею. Його свідчення у суді стали важливою частиною обвинувачення.
Педагог підтвердив, що після захоплення району Караєва добровільно пішла на співпрацю з окупаційною адміністрацією. У той час як багато хто намагався дистанціюватися від подій, колишня учениця, навпаки, активно долучилася до підготовки фейкового референдуму.
За словами свідка, у селі всі знали, що Людмила увійшла до складу «виборчкому» не під тиском, а за власним бажанням, розраховуючи на покровительство нової адміністрації.
Посмішки під прицілом автоматів у селі Чкалове
Слідство детально відновило події вересня 2022 року. Караєву закріпили за «дільничною комісією №321» у сусідньому селі Чкалове. Очевидці згадували, як ринкова торговка змінила звичний прилавок на переносну урну для бюлетенів. У супроводі двох російських військових з автоматами вона обходила двори, закликаючи людей голосувати за приєднання Запорізької області до Росії.
фото Людмили Караєвої із соцмережі
Свідки підкреслювали, що Караєва поводилася демонстративно бадьоро, легко спілкувалася з солдатами і навіть агітувала сусідів, заявляючи, що з приходом окупантів «нарешті настав порядок». При цьому люди, до яких вона заходила, відчували прямий тиск, розуміючи, що за спиною «активістки» стоїть озброєна охорона.
Цифрові сліди та російські рахунки
Попри проявлену старанність, жодної високої посади в окупаційних структурах Караєва так і не отримала. Після завершення «референдуму» вона повернулася до торгівлі, офіційно зареєструвавшись як індивідуальна підприємниця вже за російським законодавством.
Однак приховати участь у незаконному голосуванні не вдалося. Слідство отримало доступ до закритих Telegram-чатів організаторів, де у списках членів комісії під номером 16 чітко значилося прізвище Караєвої.
Ба більше, у матеріалах справи фігурує скан її банківської картки у російському Промсвязьбанку, на яку їй перераховували «зарплату» за участь в організації процесу.
Фінальний вердикт і ціна зради
Запорізький районний суд 9 березня 2026 року вивчив усі докази — від свідчень колишніх учителів до банківських виписок. Захист намагався наполягати на виправдувальному вироку, однак суд визнав провину Караєвої повністю доведеною. Суддя встановив, що вона діяла умисно, з корисливих мотивів і за попередньою змовою.
Підсумком процесу став суворий вирок у межах спеціального заочного провадження: 9 років позбавлення волі. Крім того, суд постановив конфіскувати все майно засудженої та позбавив її права обіймати посади в органах влади строком на 15 років.
Наразі Людмила Караєва перебуває на окупованій території та оголошена в розшук, а відбування покарання розпочнеться з моменту її фактичного затримання правоохоронними органами України.
