Минуло чотири роки з моменту окупації південної частини Запорізької області, і сьогодні регіон, який колись був аграрним і курортним центром, перетворений Росією на закритий військовий об’єкт. Про поточну ситуацію в Мелітополі та районі розповів начальник Приазовської селищної військової адміністрації Андрій Орлов в інтерв’ю УНІАН.
Логістичний хаб і тотальний контроль
За словами Орлова, Мелітополь сьогодні — це «ворота до Криму», які окупанти використовують як ключовий плацдарм для тиску на Запорізькому, Херсонському та Донецькому напрямках. Місто перетворилося на величезну логістичну базу, де зосереджені не лише військові підрозділи, а й спецслужби.
Інфраструктура міста перебудовується під потреби армії. Під виглядом програми «розумне місто» окупанти встановили масове відеоспостереження, мета якого — не безпека громадян, а тотальний контроль і придушення будь-яких проявів непокори. Якщо у 2022 році жителі могли виходити на протести, то зараз будь-яка публічна активність неможлива.
Демографічне заміщення та «націоналізація» житла
Корінне населення Мелітопольщини скоротилося в рази. Із 150 тисяч жителів у самому місті залишилося близько 60–70 тисяч місцевих. Окупаційна адміністрація заявляє про плани перетворити Мелітополь на центр із півмільйонним населенням, однак Орлов підкреслює: це буде зроблено за рахунок заселення жителями з глибинки РФ.
Важливим інструментом тиску стала «націоналізація» майна. Окупанти висунули ультиматум: до 1 червня 2026 року всі українські документи на право власності будуть анульовані.
Житло визнається «безхазяйним» і передається російським силовикам та чиновникам.
Цей механізм використовується для того, щоб змусити тих, хто виїхав, повернутися, поставивши їх перед вибором: втратити все або приїхати на окуповану територію і потрапити під фільтрацію.
Медицина для військових і «перепрошивка» дітей
Соціальна сфера регіону перебуває в занепаді, попри пропагандистські звіти. Орлов зазначає, що нові медичні центри та лікарні відкриваються насамперед для обслуговування поранених російських військових. Цивільні стикаються з величезними чергами та дефіцитом фахівців. Часто функції лікарів виконують приїжджі з РФ медсестри, яким видають ліцензії у спрощеному порядку заради кар’єрного зростання в межах «СВО».
Особливу увагу окупанти приділяють дітям:
Навчання ведеться виключно за російськими програмами, де Україна подається як «зло».
Відроджуються радянські ідеологічні практики: створені організації на кшталт «Юнармії», дітей із молодших класів привчають до думки про захист «нової батьківщини».
До вишів (зокрема, до створеного на базі захоплених потужностей МДУ) заманюють студентів із Росії низькими балами, щоб створити видимість життя та молодіжної активності.
Загибель «черешневої столиці» та екологічні проблеми
Мелітопольська черешня, яка була візитівкою регіону, знищується. Орлов підтвердив, що значну частину столітніх садів було вирубано для будівництва житлових мікрорайонів для колоністів із РФ.
Крім того, після підриву Каховської ГЕС у районі почалися серйозні проблеми з водою. Окупанти намагаються бурити свердловини, але це не вирішує проблему зрошення полів і якості питної води, на яку масово скаржаться жителі міста.
Примусова мобілізація
Прихована мобілізація на окупованих територіях стала цілорічною. Чоловіків, які залишилися в регіоні, агітують вступати до лав ЗС РФ, створюючи нестерпні економічні умови: часто служба в армії — єдиний спосіб прогодувати сім’ю. Також поширена практика «армія або в’язниця» за дрібні правопорушення. На лінії фронту вже фіксувалися випадки потрапляння в полон українців із ТОТ, яких Росія використовувала як «гарматне м’ясо».
Надія на повернення
Попри терор, Андрій Орлов стверджує, що запит на повернення України серед населення зростає. Навіть ті, хто раніше займав нейтральну позицію, зіткнувшись із реальністю «русского мира», усвідомили цінність свободи та законності. У регіоні продовжують діяти рухи спротиву («Жовта стрічка», «АТЕШ»), а місцеві жителі дедалі частіше намагаються налагодити прихований контакт із родичами на підконтрольних Україні територіях.
