Історія мелітопольця, який вирішив поправити своє матеріальне становище за рахунок контракту з армією агресора, стала наочною ілюстрацією того, як сімейне виховання та відсутність життєвих орієнтирів призводять до фатального фіналу. За добровільну участь у війні проти власної країни зраднику доведеться заплатити свободою і ганьбою.
Суд у Харкові виніс вирок Андрію Райнову: 15 років за державну зраду з конфіскацією майна. Це черговий приклад жорсткої позиції українського правосуддя щодо колаборантів у період російсько-української війни. Розбираємо обставини, мотиви та юридичний контекст справи.
Виховання в дусі «імперії»
Андрій Райнов виріс у родині, яка за української влади була цілком шанованою. Його батько Олег Леонідович був директором місцевого комунального підприємства «Довіра». Однак, як встановило слідство, саме в цій родині культивувалися антиукраїнські погляди. З дитинства синам прищеплювали ідеї комунізму та російської імперськості.
Результат такого виховання не забарився: після окупації Мелітопольщини обидва сини пішли на службу до ворога. Старший брат, Євген Райнов, одразу став пособником окупантів у «поліції», де активно займався переслідуванням українських патріотів. За це він уже отримав свій строк — 12 років позбавлення волі.
«Голий як сокіл»: мотиви зради
На відміну від брата, Андрію не вдалося зробити кар’єру навіть при окупантах. За наявною інформацією, його не взяли на службу до «поліції» — ймовірно, він не підійшов загарбникам навіть на найнижчі посади. До війни, користуючись зв’язками батька, Андрій намагався влаштуватися до земельного відділу, але безуспішно. У його біографії значилися лише адміністративні протоколи за незаконний вилов риби та браконьєрство.
Аналіз його декларації того періоду показує, що Райнов був, як то кажуть, «голий як сокіл». У нього не було ні особистого автомобіля, ні рахунків у банках, ні будь-якої нерухомості, окрім 25-відсоткової частки в батьківському будинку.
декларація А. Райнова. скриншот реєстру
Саме відсутність життєвих перспектив і небажання працювати чесно штовхнули його на угоду з совістю. У суді він прямо визнав свій мотив: «Мені потрібні були гроші».
Короткий контракт і закономірний фінал
У листопаді 2025 року Райнов виїхав до підмосковної Балашихи, де добровільно підписав контракт із Міністерством оборони РФ. Окупанти не надто дорожили «цінним кадром»: після символічної триденної підготовки його зарахували до 1-го мотострілецького полку 2-ї танкової дивізії та кинули на одну з найгарячіших ділянок фронту — під Куп’янськ.
Його участь у бойових діях проти України тривала лічені дні. 10 грудня 2025 року в районі села Курилівка «удачливого найманця» було взято в полон бійцями ЗСУ.
Обличчя, яких немає в мережі
Примітно, що родина Райнових вела вкрай закритий спосіб життя у цифровому просторі. Ні Андрія, ні його родичів немає в соціальних мережах. Ймовірно, усвідомлюючи тяжкість своєї діяльності, вони намагалися не залишати цифрових слідів.
Знайти актуальні фотографії зрадників у відкритому доступі не вдалося — вони воліли ховатися до того моменту, поки не опинилися на лаві підсудних.
Вирок: 15 років і конфіскація
Суд відбувся у спрощеному порядку, оскільки обвинувачений повністю визнав свою провину. Попри спроби адвокатів пом’якшити покарання, вердикт виявився максимально суворим. Андрій Райнов отримав 15 років ув’язнення.
Єдине майно, яке тепер підлягає конфіскації, — це ті самі 25% частки в будинку батьків. Замість обіцяних кривавих російських рублів зрадник отримав статус воєнного злочинця та перспективу провести найкращі роки життя в колонії.
Не перший і, на жаль, не останній
Історія Андрія Райнова — далеко не єдиний випадок, коли жителі Мелітопольщини, які вирушили воювати за Росію, замість «героїчної» картинки для пропаганди опинилися в українському полоні, а згодом — на лаві підсудних.
Російська пропаганда на окупованій території продовжує штампувати образи «героїв», обіцяючи величезні виплати, пільги та посмертні почесті. У мелітопольських школах відкривають «парти героїв» на честь загиблих колаборантів, а на похоронах лунають пафосні промови. Рахунок тих, хто обрав гроші замість честі й знайшов смерть в українських степах, уже йде на десятки.
Але декому з «добровольців» пощастило - вони вижили, бо потрапили в полон.
49-річний Гагік Барсегян, колишній фермер і керівник сільгосппідприємства, підписав контракт з армією РФ в окупованому Мелітополі в листопаді 2024 року. Уже за кілька місяців його взяли в полон. В інтерв’ю він просив не повертати його за обміном до російських зеків, побоюючись розправи з боку колишніх співслужбовців.
58-річний Олексій Соколов із Приазовського району провоював лише місяць. Паспорт РФ він отримав ще у 2022 році, контракт підписав у 2024-му — і майже одразу опинився в українському полоні.
Обидва вже отримали по 15 років позбавлення волі за державну зраду.
Парадоксально, але полон для них виявився гуманнішою долею, ніж безіменна могила десь у степу. Україна дотримується норм міжнародного права, забезпечуючи військовополонених харчуванням і медичною допомогою. Росія ж, як показує практика, не поспішає забирати таких «бійців» за обміном — витратний матеріал цікавий Кремлю лише доти, поки він воює на передовій або гине для телевізійної картинки.
