Сьогодні, 24 лютого, мешканці Мелітополя відзначають четверту річницю початку повномасштабного вторгнення РФ. Для багатьох цей день — день скорботи та пам’яті про загиблих рідних: героїв, патріотів і добровольців, які стали на захист України.

Ніна Миколаївна та Олеся Геннадіївна Петрови з Мелітопольського району щороку приїжджають на бульвар Шевченка в Запоріжжі на хвилину мовчання. Тут вони вшановують пам’ять чоловіка і сина — Петрова Сергія Вікторовича, позивні «Сірий» і «Люкс», який загинув, захищаючи країну.

«Це біль із тобою всі ці роки — щодня і щоранку», — каже Ніна Миколаївна.

За її словами, такі зустрічі допомагають родинам загиблих підтримувати одна одну й не залишатися наодинці зі своїм горем.

У перші дні війни

24 лютого 2022 року їхнє життя розділилося на «до» і «після». Уже ввечері в селі, де живе родина, з’явилися російські військові колони. Через населений пункт проходить траса, і техніка рухалася безперервно — вдень і вночі.

Попри страх і невизначеність, Ніна Миколаївна продовжувала працювати в сільській раді. Працівники допомагали жителям, видавали гуманітарну допомогу, збирали теплі речі для українських військових, підтримували літніх людей.

«Нам самим було страшно. Але ми розуміли, що громада має триматися», — згадує вона.

7 квітня російські військові зайшли до будівлі сільради й зірвали український прапор. Після цього працівники припинили роботу, щоб не співпрацювати з окупаційною адміністрацією. Але навіть тоді прапор ще піднімали знову — він майорів до травня.

Історія героя

Син Ніни Миколаївни та чоловік Олесі Сергій пішов захищати Україну в перші дні вторгнення. Він служив розвідником у складі 110-ї бригади. Добираючись через Василівку, він поїхав, щоб приєднатися до свого підрозділу.

До цього, на самому початку вторгнення, він допоміг українським військовим, які виходили з Мелітополя полями й заблукали. Добре знаючи місцевість, він на власному автомобілі знайшов їх і вивів до потрібної позиції.

«Він просто не міг вчинити інакше», — каже Олеся.

Окупація та виїзд

Олеся виїхала з Мелітополя 23 вересня 2022 року — у перший день так званого «референдуму». Ніна Миколаївна залишалася в окупації до жовтня 2024 року.

За їхніми словами, навіть під контролем російських військових жителі підтримували одне одного й українську армію. Багато хто продовжує допомагати й зараз — зокрема донатами.

«Мелітополь — це Україна. І нехай люди не втрачають надії», — підкреслює Олеся.

Щороку 24 лютого для цієї родини — не просто дата. Це день пам’яті, який вони проживають знову і знову. І нагадування про те, якою ціною дається кожен ранок у вільній Україні.