Можливо ви бачили відео “Мами-білки” про життя великої родини з 19 дітей у TikTok? А чи знали ви, що це родина Малєєвих з Мелітопольського району! Так, наші земляки не тільки створили дитячий будинок сімейного типу та виховали 19 дітей. Вони ще й повернули його в Україну після вимушеного переїзду за кордон. Як їм це вдалось?
Як родина пережила повномасштабне вторгнення, евакуацію за кордон та чому вирішила повернутись в Україну – у прифронтове Запоріжжя?
Діти-сироти в окупації: викрадення та евакуація
Що стається з дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського піклування в окупованому Мелітополя?
На початок повномасштабного вторгнення дітей, які перебували в закладах Запорізької області евакуйовано до Польщі та Італії. Серед них і діти, які перебували на обліку в службі у справах дітей Мелітопольської міської ради.
«З ними перебувають працівники закладів. Там діти проживають, навчаються. Частина дітей, які були евакуйовані у складі закладів у 2022 році, повернулися до України у родини усиновлювачів, прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу або вступили на навчання до закладів професійно-технічної освіти».
Дитячим будинкам сімейного типу з міста Мелітополя та Мелітопольського району на початку окупації допомогли евакуюватись за кордон. Так відома на все місто родина Каленюків – евакуювалася у Італію: мама-вихователька Валентина переїхала у безпечне місце з дітьми, тоді як батько залишився в окупації. Про історію щемливого возз'єднання подружжя ми писали раніше:
Зараз же Україна розгорнула масштабну програму повернення дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування та сімейних форм виховання з-за кордону.
Станом на липень 2025 до України з евакуації повернули 3202 дитини. Ще 1609 дітей досі перебували за кордоном – про це повідомив повідомив у коментарі для LB.ua голова Держслужби у справах дітей Петро Добромільський.
Зусилля держави спрямовані на те, щоб кожна дитина, яка опинилася в евакуації, знайшла шлях додому – у професійну родину в Україні. Історія родини Малєєвих, які повернулися з Німеччини у Запоріжжя, – одна з показових.
«Ми не могли дихати в окупації»: шлях з Мелітопольського району за кордон
Повномасштабне вторгнення родина Малєєвих зустріла вдома у селі Нововасилівка Мелітопольського району. Андрій згадує переляканого ведучого в телевізорі та танки, що наводили дула прямо на їхні вікна. Дитячий будинок сімейного типу з 9 дітьми привернув увагу окупантів, і вони почали ходити до родини “як до себе додому”:
«Танк наводив дуло на будинок, вивантажувалися солдати, ціла рота заходила. Двір великий, вони не розуміли, що тут відбувається. У нас був великий будинок, видно, що вони хотіли його зайняти. А у нас стіна була, де дитячі фотографії, малюнки з українською символікою... ми дуже за це боялися – за дітей», – розповідає Андрій про будні під дулами автоматів.
У травні 2022 року, завдяки координації Запорізької ОДА, родині вдалося виїхати. З собою взяли лише одну валізу на всіх, залишивши улюблений сад із 200 дерев та дім, який зараз зайняли окупанти.
«За кордоном ми можемо втратити українських дітей»
Спершу була Болгарія, де родина оселилась у готелі. Потім переїзд у Німеччину. Родині надали триповерховий будинок у місті Швебіш-Гмюнд, а мер особисто вітав українців.
Діти швидко вивчили мову, пішли до шкіл. Проте серце Малєєвих залишалося в Україні, і наймолодші щодня просили батьків повернутись. Для 13-річної Ані повернення в Україну було мрією, яку вона загадувала щороку, незалежно від того, наскільки комфортними були умови закордоном:
«Незважаючи на війну, у нас завжди було одне бажання. МИ ХОТІЛИ ДОДОМУ. На День народження, на Новий рік завжди було одне бажання – повернутись на Батьківщину. Навіть у маленького Колі питали про його заповітну мрію, і він казав: "Повернутись додому"».
Аня, 13 років (зліва) та Фаїна, 12 років (справа). Фото
Попри те, що Болгарія та Німеччина пропонували безпеку, готелі біля моря та безкоштовні басейни, для молодших дітей родини Малєєвих це не замінило відчуття дому. 12-річна Фаїна розповідає, як вона почувалися в іноземній школі:
«У Німеччині мені сподобалася нова мова, школа.. . Але якось у школі, якщо були друзі, то тільки українці. Там навіть не було німців, просто іноземці: румуни, сирійці (йдеться про інтеграційний клас для іноземців у Німеччині, авт.)... Тому було важко знайти друзів. Ми і булінг переживали. Чомусь німці думали, що ми їх ображаємо, коли ми між собою не говорили німецькою».
Коли у травні 2024 року родина Малєєвих приймала рішення про повернення, за їхнім великим столом у Німеччині вже було менше людей. Виїжджали з окупації вони з 9 дітьми, а повернулися лише з 5 вихованцями. Четверо старших дітей прийняли вольове рішення – будувати майбутнє в Європі.
За словами Андрія Малєєва, за три з половиною роки життя у Швейбіш-Гмюнді старші діти пройшли повний шлях інтеграції:
вивчили мову;
перейшли з інтеграційних класів до звичайних навчальних німецьких закладів, де знайшли нових друзів та коло спілкування;
четверо вихованців стали повнолітніми. Вони вже не були юридично прив’язані до дитячого будинку сімейного типу і мали право обирати країну проживання самостійно.
«Ми розуміли, що МОЖЕМО ВТРАТИТИ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ. Вони вже вивчили мову, вони вже адаптувались. Ще рік, два, три – і все, вони б залишилися там назавжди. Старші, яким виповнилося 18, так і зробили. Вони вже обрали свій шлях там, бо за цей час пустили коріння. І це їх вибір», – пояснює батько-вихователь Андрій.
Андрій Малєєв, батько-вихователь Дитячого будинку сімейного типу з Мелітопольського району. Фото
Проте для молодших дітей – Ані, Фаїни, Вані, Аріни та маленького Миколи – безпека Німеччини не замінила українського соціуму. Попри те, що вони вчилися у німецьких школах, вечорами діти сідали за комп'ютери, щоб займатися в українській онлайн-школі.
«Я їм весь час казав: ви ж українські діти, ви сильні, ви зможете. Вони приходили з німецької школи і сідали ЗА УКРАЇНСЬКУ. Вони дуже хотіли до своїх сверстників, хотіли ходити в звичайну школу тут. Кожен день казали: "Пап, ми хочемо повернутись". Загадували цю мрію на кожне свято. Це було їхнє усвідомлене рішення», – ділиться Андрій Малєєв.
«Тільки Запоріжжя»: свідомий вибір попри небезпеку
Коли державні органи запропонували родині повернутися, їм надали право вибору будь-якої області – від безпечного заходу до центральних регіонів. Проте Малєєви були непохитні: їхнім новим домом має стати Запоріжжя.
«Нам сказали – будь-яка область. Ми написали Запоріжжя. Нам одразу відповідали, що це небезпечно, це прифронтове місто, вибирайте Львів чи Тернопіль. Ми – ні, Запоріжжя. Настояли. Вибрали Запоріжжя, бо все-таки якось тут рідніше і зовсім поруч до дому», – згадує Андрій.
Вибір саме цього міста був зумовлений не лише близькістю до рідного, нині окупованого Мелітопольського району, а й бажанням бути поруч зі старшими дітьми, які вже оселилися в обласному центрі.
Дім, що візуалізує мрії: 4 поверхи простору та кабінет на горищі
Новий дім Малєєвих у Запоріжжі – це вражаюча будівля, яка зовні здається значно меншою, ніж є насправді. Будинок має щонайменше чотири поверхи, але порахувати остаточно важко – кімнати та поверхи ховаються на прольотах сходів та на даху.
Будинок, який передала Запорізька громада родині Малєєвих у Запоріжжі. Фото
Обирався будинок дистанційно: поки батьки були за кордоном, старша донька їздила на огляди та знімала відео.
«Таке враження, що це ми з чоловіком будували. Це треба так візуалізувати свої мрії! Нам повідомили, що адміністрація виділила кошти на купівлю будинку. Так як ми були за кордоном, обирала донька. Вона їздила, знімала нам. Цей попався ідеальний. Він сам нас обрав, напевно», – каже Олена.
Сьогодні це справжня фортеця для великої родини. На подвір’ї є великий сад та ставок, де навіть взимку у підвалі чекають тепла “золоті” рибки.
Усередині – розкішний ремонт з мисливськими мотивами та багато простору. Серцем дому є величезна зала з каміном та довгим столом, за яким збираються всі разом. Кухня обладнана найсучаснішою технікою – це зона тата Андрія, який обожнює готувати та навіть самостійно пече хліб для всієї родини.
У будинку чотири дитячі спальні, що зараз наповнюються новими меблями. На горищі облаштували кабінет – там діти не лише навчаються, а й знімають відео для блогу в TikTok. У підвалі будинку також є безпечна та тепла спальня, де можна перечекати небезпеку.
Зліва на право: Аріна, Микола, Ваня та Фаїна розпаковують адвент-календарі для контенту у TikTok. Фото
Незважаючи на те, що Запоріжжя регулярно здригається від вибухів, родина каже, що відчуває себе набагато краще, ніж у безпечній Європі.
«Я б не сказав, що важко повертатися. Важче було виїжджати, а повернутися – завжди легко. Зараз ми повернулися і все супер. У нас плани грандіозні. Ми хочемо ще поповнитися дітьми. Зараз оформимо документи, розберемося зі школою, щоб діти навчались очно, відвідували гуртки. І будемо думати про поповнення. Ми вже не можемо зупинитися», – резюмує Андрій Малєєв.
Малєєви вірять: колись вони повернуться і в рідну Нововасилівку, але зараз їхня місія – виховувати українських дітей тут, у Запоріжжі, створюючи для них затишок та відчуття дому.
Мелітопольські діти у Польщі та Італії: час повертатися
На початку повномасштабного вторгнення вихованці мелітопольських центрів реабілітації та інтернатів були евакуйовані. Зараз 14 дітей з первинного обліку Мелітополя перебувають у складі вихованців закладу у Польщі та Італії. Проте інституція – це лише тимчасовий варіант, про що зазначає директорка Служби у справах дітей Мелітопольської МР ЗО – Ольга Прокопенко, :
«Діти мають жити у родинах. Щоб їх повернути на територію України, їм потрібно знайти родину. Є процедура: спочатку знайомство по відеозв’язку, потім батьки їдуть до Польщі чи Італії. Якщо дитина дає згоду, її забирають додому.
На сьогодні у закладах залишається 20 дітей, які потребують влаштування. 14 з них за кордоном. Це переважно підлітки 12+ років та родинні групи (тобто брати та сестри, авт)».
Одна мрія родини Малєєвих на всіх - повернутись додому у Мелітопольський район. Новорічна кулька з Мелітополем на ялинці родини. Фото
Держава суворо контролює безпеку: дітей з-за кордону не повертають безпосередньо на прифронтові території, проте родини з більш безпечних областей приймають мелітопольців.
Служба у справах дітей наголошує: міфи про "роки бюрократії" розвіяні. Збір документів зазвичай триває до місяця, а весь шлях до моменту, коли дитина переступає поріг нового дому, займає близько трьох місяців. Головне – бажання дорослих відкрити своє серце дітям та підліткам, які чекають на них у евакуаційних центрах Європи.
Що важливо! Міська цільова програма «Особлива підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей, які залишилися без батьківського піклування під час війни» передбачає:
грошову допомогу при влаштуванні дітей до сімейних форм виховання з державних закладів;
компенсацію транспортних витрат при вибутті дітей з закладів, які евакуйовані за кордон.
З питання влаштування дітей до сімейних форм виховання звертайтеся до служби у справах дітей Мелітопольської міської ради:
м. Запоріжжя,
просп. Соборний, 143/ вул. Новицького Якова, 7,
т. 066 876 40 12
e-mail: [email protected]
