Це чергова історія з перших вуст про те, як сотні людей в окупованих Мелітополі, Бердянську, Дніпрорудному, Василівці помирають від нестачі кваліфікованих кадрів, відсутності зв'язку, інтернету та швидкої допомоги.

Катерина розповіла свою трагічну історію про смерть своєї 67-річної матері Тетяни Руденко у лікарні та про байдужість лікарів, які не вважали за потрібне сказати дочці не лише про стан мами, а й про її смерть. У картці померлої лікарі вказали, що родичів у покійної немає.

«Солдати закинули маму в машину до пораненого»

Катерина – мешканка Верхньої Криниці (3 км від Василівки) виїхала з рідного села до Польщі, коли ворог бив на підступах до будинку – у лютому 2022 року. Жінка рятувала свою неповнолітню дочку.

У селі залишилася літня мати з вітчимом та сестрою. Сьогодні у Верхній Криниці практично не лишилося людей через близькість до лінії фронту. Зв'язку та інтернету практично немає, пересуватися можна лише перебіжками, швидкі сюди давно не їздять.

- Дрони там не літають тільки коли дощ та туман. Решту часу ті, хто залишився в селі, можуть пересуватися вулицями або на велосипедах, або бігти. Інтернету у будинку не стало. Мама ходила до сусідів, щоб зі мною зв'язатися. Я просила її виїхати, але рік тому вітчиму відрізали ногу через цукровий діабет. І мама сказала: «Яка різниця, де вмирати». Будемо вже тут, - розпочала свою розповідь Катерина.

Але, як кажуть у народі, біда не приходить одна. У листопаді цього року Катерині до Польщі зателефонували знайомі з рідного села та повідомили про те, що у мами дуже сильно болить живіт та піднялася температура. Її відвезли до лікарні.

- На болі в животі вона вже скаржилася, і я просила племінника, щоб він вивіз її до лікарні. Але ж швидкі туди не ходять давно. І жоден приватник ні за які гроші світу не бажає заїжджати до села. Я сказала, щоб він ішов до російських солдатів і просив їх вивезти матір. Вони спершу відмовлялися. А потім у них був поранений і вони маму буквально закинули в машину і вивезли. Щоправда, куди ніхто не знав. Я думала, може, до Мелітополя чи до Дніпрорудного, - розповідає Катерина.

Ні з сестрою, ні з вітчимом зв'язку не було.

Тетяна Руденко з онукою, фото з сімейного архіву

Кам'яний вік

Пізніше Катерині вдалося через знайомих дізнатися, що маму вивезли до Василівської лікарні. Їй зателефонувала санітарка, яка промовила таку фразу: «Забирай матір, бо ти її не зможеш поховати. У неї онкологія».

- Я намагалася знайти зв'язок із лікарем. Знайшла – це була Наталія Супрун. Попросила свою подругу з Василівки, щоб вона підійшла до лікаря та попросила розповісти мені все як є. Лікар запитала: «Де дочка?» Подруга пояснила, що я закордоном і готова вислати гроші та найняти машину, щоби забрали маму. Я на той час вже знайшла волонтерів, які вивозять лежачих хворих з окупації – 650 доларів за людину без проходження фільтрації. Але лікарка передала через подругу: «Поки що її мама в лікарні, вона може не переживати. Усі під контролем. Ми обстежуємо, підлікуємо та випишемо». А ще лікарка сказала, що не хоче розмовляти «з цією дочкою, бо вона має знаходитися тут, а не там».

Подруга пояснювала їй, що я виїхала давно і, що в мене неповнолітня дитина, яку мені просто нема на кого залишити. Але лікар була невблаганна».

Катерина передала гроші, щоб матері купили мобільний телефон, і вона могла з нею спілкуватися з лікарні. Проте біля лікувального закладу стоїть РЕБ, тож пацієнти ні з ким спілкуватися не можуть. Вайфай є лише у медперсоналу.

- Я написала повідомлення однієї з медсестер Наталі Живило і просила її, щоб вона підключила маму до вайфай, щоб я хоч голос її почути, і вона сказала мені, що треба

На що мені надіслали повідомлення: «Ти що не розумієш, де ми знаходимося? Нам також потрібний інтернет».

Я стукалася у всі двері просила дати мені поговорити з мамою. Але не вийшло. Тоді я попросила знайомого, щоб він приходив до мами і записував мені голосові повідомлення. Він ішов у лікарню записував голос мами, потім йшов додому, підключався до інтернету і відправляв мені їх. Наступного дня записую голосове. Він іде до мами – це було спілкування, як у кам'яному віці», - згадує дівчина.

Вбивча телемедицина

Спочатку голос мами в повідомленнях видався Катерині бадьорим. Вона сказала, що їй краще, тому що їй вводять знеболювальні. 19 листопада жінці призначили колоноскопію. Після цієї процедури самопочуття Тетяни Руденко різко погіршилося. Вона ледь розмовляла, постійно пересихали губи, подруга передавала Катерині, що мати не має сил. Медики визначили у жінки непрохідність кишківника та запропонували оперуватися.

- Мама мені голосовим сказала, що не хоче жодної операції. Боїться, що помре, як це було з її мамою. Їй також робили таку операцію, і вона не вижила. Але я її переконувала і моя дочка просила бабусю, щоб вона погодилася на операцію і мама погодилася», – розповідає Катерина.

Але, як з'ясувалося, однієї згоди пацієнта мало. Лікарі з Василівки мали методом телемедицини провести консультацію з мелітопольськими медиками та погодити дату транспортування до Мелітополя.

- 27 листопада вранці мама записала голосове та сказала, що її відвезуть на операцію до Мелітополя, але тільки після того, як з Мелітополя лікарі вийдуть на відеозв'язок.

Тобто самі лікарі у Василівці нічого жодних рішень не ухвалюють. Вони дзвонять до Мелітополя по відеозв'язку показують хворого, знімки, кажуть результати аналізів і вже Мелітополь дає вказівку залишити людину помирати у Василівці чи забрати на операцію до Мелітополя.

Чекали на дзвінок, але зателефонувати не вдалося. Потім мама записала голосове, що в найближчі 3-4 дні її нікуди не повезуть, оскільки вони не вирішили операцію чи ні.

Вранці 29 листопада я чекала на СМС від мами і не отримала його. А потім дзвінок від подруги. Вона сказала, що її вже не пустили до палати, бо там уже була поліція. Мати померла.

Сьогодні я переслухую голосові повідомлення мами і хочу розповісти цю історію, щоб усі знали про те, яка насправді в окупації медицина і про ставлення лікарів, які не спромоглися повідомити мені особисто про те, що мами не стало. У медкартці мами вони написали – «рідних нема».

Катерина домовилася з ритуальною службою про те, щоб вони поховали матір поряд із могилою батька у Верхній Криниці. У лікарні доньці так і не повідомили, що матір померла.

Сьогодні окупаційна влада розповідає про будівництво нової інфекційної лікарні в Мелітополі, відкриття нової будівлі онкодиспансеру та його оснащення сучасним обладнанням. Однак медицина в окупації залишається на рівні кам'яного віку через відсутність кваліфікованих кадрів і навіть елементарного інтернету та зв'язку.

Через окупацію редакції не вдалось поспілукуватись з лікарями, імена яких пригадувала у прямій мові донька померлої інки – Катерина.