21-річна Яна Суворова була модератором Telegram-чату «Мелітополь – це Україна». Дівчині було всього 18 років, коли в серпні 2023 року її затримали в Мелітополі в рамках облави на журналістів і адміністраторів українських каналів.

Арешт і звинувачення

За версією російських окупантів, Яна нібито «співпрацювала з ГУР МО України» і через свій чат збирала інформацію про військових і правоохоронців, яка нібито стала підставою для ракетних ударів по підрозділах ФСБ і Росгвардії в Запорізькій області в лютому 2023 року. Під тиском слідчих ФСБ дівчину змусили зізнатися, що вона передавала дані про пересування техніки.

Кадри затримання Яни Суворової. Джерело: ресурси окупантів

Спочатку її тримали в одному зі складських приміщень у промисловій зоні в районі заводів МЗПС, Руслан-комплект у нижній частині Мелітополя. Пізніше дівчину перевезли до Маріупольського СІЗО. Наразі її утримують у СІЗО №2 Таганрога. Рідні Яни більше року не могли з нею побачитися — окупаційна влада систематично відмовляла у побаченнях.

Тільки наприкінці минулого року батьки нарешті змогли зустрітися з дочкою. Через два роки полону, 23 жовтня 2025 року Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону (Росія) засудив дівчину до 14 років ув'язнення за нібито співпрацю з українськими спецслужбами. Деталі засідання залишаються прихованими.

Яна Суворова. Судове засідання по відеозв'язку з окупованого Донецька

Молодий чоловік Яни Суворової Олександр Николаєнко розповів виданню ZMINA  про листування з дівчиною, умови її утримання і спроби підтримувати зв'язок з рідними.

Олександр Николаєнко. Фото: Олександра Єфименко

Молодий чоловік підтримує з нею зв'язок через листи, які передають волонтери. За його словами, дівчина в депресії і складному психологічному стані. Вона дуже чекає обміну, але їй страшно, тому що невідомо, куди її переведуть після винесення вироку — в яке СІЗО або колонію.

Як Яна стала модератором

До повномасштабного вторгнення Яна працювала в бьютііндустрії - робила вії та цікавилася фітнесом. Вона щойно закінчила школу і планувала здобути вищу освіту, подала документи до Мелітопольского педагогічного університету.

«До війни Яна взагалі не мала ніякого відношення до журналістики чи активізму. Вона щойно закінчила школу і думала, куди вступати», — розповідає Олександр.

Після початку повномасштабного вторгнення Мелітополь опинився в інформаційному вакуумі: зв'язок зникав, інтернет працював з перебоями.

«Коли російські танки увійшли в місто, почалися мітинги і затримання активістів. Яна залишилася через батьків і молодшу сестру, хоча багато знайомих відразу покинули місто», — додає Олександр.

Тоді група молодих людей створила Telegram-чат для координації, підтримки мешканців і обміну новинами. Яна стала його модератором — блокувала ботів і недобросовісних учасників.

«Люди виходили на мітинги проти російської влади. Група молодих людей — ті, кого потім затримали, — вирішила створити Telegram-чат, щоб підтримувати зв'язок, перевіряти, чи всі живі після обстрілів, обмінюватися інформацією про гуманітарну ситуацію, роботу магазинів, аптек, лікарів, транспорту. Це була і моральна підтримка, і просто спілкування: новини, жарти, «українські срачі», все, що характерно нашій ментальності», — згадує Олександр.

За словами хлопця, Telegram-канал «Мелітополь — це Україна» працював окремо, там публікувалися новини, а чат був для спілкування та координації.

«У чат можна було зайти тільки за посиланням, але боти теж вміли це робити, тому Яна їх «чистила». Нових учасників перевіряли простими питаннями: «Чий Крим?» або щось подібне. Чат реально допомагав людям підтримувати зв'язок і обмінюватися інформацією. У ньому було близько 10 тисяч учасників. Після «прильотів» всі писали щось на кшталт: «Ми на Юрівці і щось чули — у вас все нормально?» Це тримало людей разом», — розповідає молодий чоловік.

Ніч арешту Олександр згадує так:

«Наприкінці серпня 2023 року я був у відпустці. Увечері намагався зайти в чат — телеграм мене просто викинув. Написав знайомим мелітопольцям у різних містах України: «У вас так само?» — Вони відповіли: «Ні, все працює». Через 10–20 секунд їх теж викинуло. Потім прийшло повідомлення з адмін-аккаунта: «Чат належить Росії, будь-які дії каратимуться законами РФ», — розповідає Олександр.

 

Скріншот із чату «Мелітополь — це Україна», наданий Олександром Ніколаєнком для ZMINA

Він почав писати в бот, дзвонити Яні, але відповіді не було. Подруга Яни на його прохання пішла до її будинку і дізналася від дідуся, що її забрали вночі.

«Було затримано ще близько 25–30 осіб, включаючи Владислава Гершона, Олександра Малишева, Григорія Левченка та Анастасію Глуховську. Почався повний хаос і пошуки», — каже Олександр.

Життя в ув'язненні

Після вироку Яну перевели до СІЗО №2 Таганрога. Умови, в яких утримують дівчину, просто шокуючі. Ставлення персоналу стало в рази гіршим.

«Камера холодна, часто бігають щури, світло горить постійно. Після того як стало ясно, що Яну перевезуть до Донецька і відбудеться вирок, її моральний стан сильно погіршився. Особливо важким було перебування в Донецьку: вона була серед дівчат, які вже намагалися накласти на себе руки, і це психологічний тиск на неї позначався. Можливо, це був спеціальний метод тиску, щоб вона погодилася на співпрацю, але точно сказати важко», — розповідає про умови утримання Яни Суворової молодий чоловік.

У листах Яна ділиться інформацією про інших затриманих і своє життя за розпорядком. Вона підтримує зв'язок з хлопцем через систему «Зонателеком».

«Яну тримали в одиночці, погано годували, не давали спати, світло горіло постійно. Пізніше її перевели до Маріупольського СІЗО, зараз вона перебуває в СІЗО № 2 Таганрога. Листи проходять сувору цензуру, але вона тримається і пише регулярно», — каже Олександр.

Він додає, що листування з Яною проходить сувору перевірку, тому в основному стосується її стану, графіка, побутових дрібниць і спогадів про Мелітополь. Один із листів навіть містив імена понад двадцяти дівчат, які були разом з нею в ув'язненні, їхні роки народження і місця переведення.

Фрагмент одного з листів Яни Олександру

Олександр розповідає, що намагається підтримувати Яну через культурні ініціативи.

«Я зробив перформанс на її честь на заході «Тихі голоси», підготував презентацію і відео, а зараз планую зробити відео про Яну на пісню Філіпа Коляденка «Свобода» як символ цивільних полонених».