У Запоріжжі працює центр допомоги цивільним бранцям, зокрема й із Мелітополя. Його створили колишні в’язні Кремля, щоб ті, хто пережив полон, мали можливість отримати допомогу в усіх необхідних сферах, особливо - в юридичній, де механізми й досі працюють недосконало.
Центром опікується громадська організація “Шлях вільних”, яку створили уродженці Запорізької області, що пройшли полон.
Журналісти поспілкувалися із засновниками та відвідувачами центру. Про те, як працює осередок, чим допомагають відвідувачам, з якими проблемами стикаються цивільні полонені та що для них робить держава,
Ідея, яка народилася ще в полоні
Засновником й директором ГО “Шлях вільних” є бердянець Азат Азатян. З 2014 року він капелан й волонтер. А з початку повномасштабного вторгнення чоловік допомагав виїжджати людям з окупації. Він організував евакуаційні колони з окупованих районів Запорізької області й врятував майже 1200 людей. За свою діяльність і потрапив до полону.
Ідея створити такий центр з’явилася у чоловіка саме в момент, коли він перебував у російській в’язниці.
“Коли я перебував у полоні, зі мною в камері знаходився хлопець. Я, на жаль, поки що не можу назвати його ім'я з міркувань безпеки, тому що він до сих пір ув’язнений. І ми разом там мріяли - коли ми вийдемо, то треба відкрити такий простір, де ми будемо допомагати один одному, де тебе будуть розуміти без слів. І одного погляду буде достатньо для того, аби тебе зрозуміли і підтримали”.
Історія полону Азата
Азат Азатян потрапив у полон російських військових у 2022 році під час своєї останньої волонтерської поїздки. Він організував евакуації цивільних та військових з окупованих територій, рятував жінок і дітей, за що окупанти й забрали його.
“Я не тільки цивільних вивозив, вивозив і військових через блокпости. Бог давав можливість, і я це робив”, - розповідає Азат.
Азат Азатян.
У полоні він провів 43 дні. Чоловік розповідає РІА Південь, щодня його піддавали тортурам, іноді двічі на день. Спочатку його утримували у Василівці, в комендатурі, а згодом перевезли до Бердянська, у підвал, що слугував ізолятором тимчасового утримання. Там було понад дванадцять камер, і людей постійно забирали на катування.
На допитах окупанти намагалися дізнатися, чим займаються полонені, де перебувають партизани, де зброя. Сам Азат не мав жодних контактів із партизанами й не тримав у руках зброю, але це не врятувало його від жорстоких знущань.
“Вони намагалися розвідати чим займалася людина, яку вони взяли в полон і намагалися дізнатися, де партизани знаходяться, де зброя. У мене теж це запитували, але я ніяких контактів з партизанами не мав і зброю я не тримав у руках. <...> Мене катували залізними палицями, били трубами, дерев'яними кийками, електричним струмом, намотували дроти електричні до рук, до ніг, до статевих органів і підключали струм. Я інформацією ніякою не володів і вони це розуміли, але все одно продовжували це робити. Дуже сильно знущалися”, - пригадує Азат.
Як зазначає чоловік, на той час поряд із ним у Бердянському підвалі перебували 116-118 людей, і щодня список полонених змінювався: когось переводили до Криму, Таганрога чи Донецька, а на їхнє місце прибували нові люди.
За оцінкою Азата, кількість цивільних полонених значно більша, ніж офіційні дані української держави про 16 тисяч затриманих.
Азата звільнили на 43-й день - без пояснень. Після того він одразу виїхав до родини у Запоріжжя.
“Є така приказка, що умом Росію не зрозуміть. На 43-ю добу мене просто визвали і сказали, що я вільний”.
Центр, який об’єднує і допомагає
Організацію Азат створив разом із своєю дружиною. Згодом до команди додався Євген - нині заступник голови ГО.
“Спочатку започаткували цю організацію я і моя помічниця, моя дружина. А потім вже з хлопцями зібралися і вирішили, які напрямки ми будемо брати і як з цим працювати. Ми хочемо вийти не тільки за межі нашої області Запорізької, але й за межі України - в майбутньому ми бачимо цю організацію міжнародною”, - розповідає про плани Азат Азатян.
Відкриття центру допомоги цивільним полоненим. Фото надане спікерами
Євген, заступник голови центру, до повномасштабного вторгнення Росії займався фермерством у Василівському районі, був волонтером із 2016 року. Через його проукраїнська позицію із початку вторгнення Євгена і його колег почали переслідувати росіяни.
Під час окупації Євген продовжив волонтерську діяльність, займаючись забезпеченням місцевих жителів продуктами, ліками та паливом. Він допомагав організовувати доставку гуманітарної допомоги через зелені коридори.
За активну позицію Євгена двічі схопили окупанти. Перший раз - наприкінці березня 2022 року, другий - у кінці квітня 2022-го. Від нього вимагали зізнатися про українські позиції та місця перебування військових, прагнули морально зламати його і через це вплинути на інших активістів та мешканців, змусивши їх переходити на сторону росіян.
Під час першого полону Євгена утримували у Васильківському райвідділі поліції, де катування відбувалися прямо в камерах. Другий раз його тримали на території ПГТ Михайлівка, де він піддавався як фізичним, так і психологічним тортурам: змушували виконувати важку фізичну роботу - переносити каміння, сейфи, облаштовувати приміщення окупантів. Під час переміщення між населеними пунктами Євген зміг за допомогою знайомих охоронців передати інформацію родині, що врешті допомогло прискорити його звільнення.
Після звільнення з полону Євген одразу виїхав до Запоріжжя, де його зустріли побратими і допомогли в перші дні перебування. На адаптацію й реабілітацію пішли місяці, а лікування триває і досі.
“Я досі лікуюся, бо це все дороге лікування і на довгий час розписано. Я вже зробив три операції. Одну по вухах, бо були пошкоджені, сильно били по вухах і стріляли з автоматів під вухом. Цукровий діабет на фоні стресу розвинувся. <...> Стрес не діє одразу, а поступово, через певний час людина перестає відчувати себе нормально, стояти на ногах”, - підкреслює чоловік.
Євген на відкритті центру та під час ремонту в приміщенні центру. Фото надані спікерами
Як працює і кому допомагає “Шлях вільних”
ГО "Шлях вільних" надає такий спектр послуг:
Морально-психологічна підтримка: індивідуальні та групові консультації, ретріти, зустрічі “рівний-рівному”.
Юридичний супровід та адвокація: допомога у відновленні документів, отриманні статусу цивільного полоненого.
Медична допомога: лікування фізичних травм, медичні обстеження.
Гуманітарна підтримка: забезпечення базових потреб та допомога родинам.
Психологічна допомога: зустрічі із фахівцями-терапевтами.
Адаптація та інтеграція в суспільство: підтримка в пошуку житла, санаторне лікування, психологічна реабілітація.
Цент ГО "Шлях вільних". Фото надані спікерами
За словами Азата, центр орієнтований не лише на полонених, а й на їхні родини, адже травма впливає на всіх членів сім’ї.
Наразі Центр працює за кошт засновників, а також співпрацює з партнерами з Нідерландів. У планах волонтерів розширювати діяльність на території всієї України та міжнародному рівні.
Володимир (ім’я змінене з міркувань безпеки) - мешканець Мелітопольського району, дізнався про Центр Мелітопольській громаді й прийшов по підтримку.
Чоловік пережив три російські полони у 2022 та 2023 роках. Виїхав на підконтрольну Україні територію і оселився у Запоріжжі, бо “поряд рідний Мелітополь”.
“Зустрів тут хлопців, почав з ними спілкуватися. Ми один одному розказали все і якось легше стало на душі. Я зараз тут отримую духовну підтримку. Поки спілкування мені вистачає”.
Про важливість спілкування каже і Євген:
“Надзвичайне допомагає спілкування, коли ти рівний такому ж рівному. Знають всі твої проблеми, знають, що як відбувалося, бо майже всі під копірку. Всі катування - під копірку, всі проблеми зі здоров'ям - в усіх під копірку. Тому ми один одному допомагаємо”.
Крім того, Центр допомагає Володимиру в оформленні статусу цивільного полоненого - наразі він збирає усі необхідні документи.
Проблеми цивільних полонених
За словами Азата Азатяна, повернувшись із полону, люди стикаються з численними викликами. Відновлення документів, оформлення статусу цивільного полоненого, доступ до медичних послуг - це лише перший рівень складнощів.
Більшість людей потребують спеціалізованої медичної допомоги:
відновлення зубів,
лікування травм нирок,
проблем із сечостатевою системою через катування електричним струмом та фізичні знущання.
Проте найбільш критичною є морально-психологічна травма. Колишні полонені часто довго не можуть повернутися до нормального життя: деякі місяцями не виходять із дому, уникають спілкування з людьми, реагують на світло або шум сильним стресом.
Ці проблеми складно вирішити самотужки, і без підтримки психологів та фахівців з реабілітації адаптація стає практично неможливою.
“Основна проблема морально-психологічна, тому що ці люди на собі відчули, як то кажуть, принади “руського миру”. І коли вони вийшли з полону, дехто по декілька місяців, а іноді і більше року, не виходять з будинків. Вони бояться спілкуватись з іншими людьми. Таких проблем дуже багато, на жаль, вони не вирішені до сих пір”, - розповідає голова організації.
Як цивільним полоненим допомагає держава
Державна підтримка цивільних полонених, за словами Азата Азатяна, працює вибірково. Оформлення статусу потребує збору чималої кількості документів, а довести, що людина була затримана саме через проукраїнську позицію, буває складно - особливо якщо немає свідків.
В Україні є Закон України від 19 листопада 2022 року про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи через збройну агресію, який поширюється і на військових, і на цивільних. Факт полону встановлює Комісія при Мінрозвитку на основі заяви та документів. Полонені та їхні родини можуть отримати щорічну допомогу під час ув’язнення та одноразову після звільнення - по 100 тис. грн. Звільнені мають першочергове право на тимчасове житло, збережене робоче місце під час реабілітації, а також гарантовані пенсія, соціальне страхування, реабілітація та освіта для них і дітей до 23 років.
Однак, цей механізм працює недосконало. Про це зазначає адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
“Про це неодноразово казали правозахисники, що комісія дуже часто відмовляє цивільним у встановленні факту позбавлення особистої свободи. Тому для цивільних, звільнених з російської неволі, важливо донести сам факт позбавлення волі для отримання позитивного рішення від комісії”.
Кожну заяву Комісія розглядає окремо й уважно перевіряє всі документи та свідчення - від самої людини, родичів, адвоката, державних та міжнародних організацій. Потім члени Комісії обговорюють і голосують. Щоб надати статус позбавленого свободи, за рішення має проголосувати більшість. Якщо голосів не вистачає або думки членів розділилися порівну - статус не надають.
Правозахисник та співзасновник Центру прав людини ZMINA, Максим Буткевич, також зазначає, що після повернення цивільні полонені стикаються з критичною проблемою: необхідність довести, що їхнє ув’язнення було пов’язане саме з проукраїнською позицією.
За його словами, це складний процес, що вимагає пошуків свідків (серед колишніх в’язнів) та збору інформації від державних структур, і лише після успішного доведення людина отримує державну виплату. Правозахисник відзначає, що підтримка, яку держава надає цивільним, які пережили російську неволю, є менш системною та більш тривалою в порівнянні з тією, яку отримують колишні військовополонені.
Часто люди самостійно не справляються із цим процесом, і тоді допомога громадських організацій, таких як ГО "Шлях вільних", стає вирішальною. Як розповів заступник голови організації Євген, часто на оформлення статусу та збір доказової бази йде кілька років.
“У нас є такі випадки, що три роки чоловік намагався подати документи, бо не мав ніяких свідків. Тільки завдяки завдяку розголосу від нашої організація, що є така проблема по цивільнополоненому, знайшлись люди, які були свідками”.
Сам Євген два роки намагався оформити свій статус - у нього вийшло з третього разу. Однак, за його словами, тепер процедура стала ще складнішою.
“З третього разу вийшло оформити статус. Протягом двох років ми з дружиною боролися, збирали купу документів. На мою думку, раніше було трошки простіше це все оформити. Зараз дуже багато треба зібрати по документам, щоб визнали. Ми в цьому напрямку будемо працювати. Для того наша ГО створена”.
Команда центру: Артем, Євген та Азат Азатян. Фото надані спікерами
З початку своєї роботи у 2025 році Комісія при Мінрозвитку ухвалила понад 3 тисячі рішень про підтвердження факту позбавлення свободи. Для порівняння: за 2023 рік було понад 4 тисячі, за 2024 - майже 2,5 тисячі). Заступник міністерства Олексій Рябикін відзначає, що рівень відмов у 2025 році не перевищував 8%.
Проте, існує значний дисбаланс у розгляді справ: 90% заяв Комісія отримує від військовослужбовців. Однак, Рябикін визнає затримки з ухваленням рішень щодо цивільних і пояснює це тим, що через активні обміни військових Комісія зосереджується на пріоритетному реагуванні на їх справах.
Крім того, українські правозахисники неодноразово наголошували, що суми у 100 тис. гривень не вистачає для цивільних полонених. Зокрема, для лікування, і закликали уряд підвищити суму допомоги з урахуванням реальної вартості гривні.
Чому це важливо
Центр відкрили 30 серпня 2025 року, і вже понад 100 людей отримали допомогу через його програми. Азат Азатян і його команда планують й надалі розвивати простір, де люди можуть бути почутими, захищеними та підтриманими, а родини отримують комплексну допомогу.
“Ми чекаємо наших побратимів і посестер, щоб сказати їм: ви не одні. Разом ми можемо подолати всі труднощі”, - говорить Азат.
Центр знаходиться у Запоріжжі по вулиці Богдана Хмельницького, 23.
Азат і Євген наголошують, що діяльність центру - це не спроба замінити державу, а прагнення звернути увагу суспільства на проблему й добитися системних змін у підході до підтримки цивільних постраждалих.
“Дуже багато цивільних людей, які пережили полон, тортури. І нашому суспільству треба не тільки підготуватися до їхнього повернення, а і бути залученими до допомоги і підтримки таких людей. Це цивільні, які мали проукраїнську позицію і саме через це вони потрапили туди. Дуже важливо про це сказати”, - каже Азат.
Чоловік згадує і журналістів, які потрапили в російський полон:
“Не тільки звичайні цивільні, але й журналісти, які навмисно залишилися в окупації, щоб висвітлювати звірства, катування і вбивства звичайних людей там. І дуже багато наших журналістів, які зараз знаходяться у полоні. Деякі отримали вироки, а деякі просто десь безвісті зникли або утримуються в підвалах і про них нічого не чути”.
Нагадаємо, мелітопольські журналісти - окрема мішень окупантів. З літа 2023 року у російській в’язниці потрапили 9 медійників з Мелітополя.
Анастасію Глуховську - журналістку “РІА Мелітополь” - утримують уже понад два роки. Спершу її тримали в підвалах на промзоні у самому Мелітополі, потім у таганрогскому СІЗО, зараз у СІЗО Пермського краю. Обвинувачення їй досі не висунули.
Георгія Левченка, адміністратора телеграм-каналу “РІА Мелітополь”, засудили до 16 років.
Владислава Гершона, який вів телеграм-чат «Мелітополь - це Україна», засудили до 15 років, за “шпигунство” й “участь у терористичному співтоваристві”.
Раніше ми повідомляли, що Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про звільнення українських журналістів з російського полону. Мова йде і про мелітопольських журналістів. Наразі в російських тюрмах перебувають:
Анастасія Глуховська
Георгій Левченко
Ірина Левченко
Яна Суворова
Влад Гершон
Євген Ільченко
Максим Рупчев
Олександр Малишев
Констянтин Зіновкін
