Він мав би ходити до школи, а не планувати диверсії. Але війна змусила дорослішати швидко. 16-річний хлопець із Мелітополя став символом дитячої відваги — очолив підпільний рух і дав зрозуміти окупантам: місто не скорилося.
Ігор (ім’я змінене з міркувань безпеки) став на чолі підпільної групи підлітків-партизанів, яка діяла в Мелітополі та по всій окупованій частині Запорізької області. Їх було восьмеро - хлопці від 14 до 18 років. Вони назвали себе “Пугачами” - на честь птаха, який символізує пильність і волю. Ігор пережив полон і знущання окупантів, але йому вдалося вибратись на вільну Україну.
Про це повідомляє РІА Південь із посиланням на сюжет “DW”.
Зняти прапор з будівлі поліції
Ігор розповідає, що окупація застала його у дев’ятому класі.
“Прийшла війна. Перші тижні батьки теж були на підйомі, за наших, за Україну. А потім щось почало змінюватися: почали дивитися російські новини. Почалися сварки, тому що я розумів для себе, що це все нездорова “двіжуха”.
Саме тоді Ігор вирішив: він не буде спостерігати осторонь. Він почав шукати однодумців у соцмережах - через чати, Ютуб, Тікток. Знайшов семеро друзів. Усі - підлітки віком від 14 до 18 років.
“Ну, і все, я зрозумів, що росіяни тут. Я їх вже бачу, тобто я бачу свого ворога і можна починати робити якісь дії. Що я зробив? Почав шукати людей”, - згадує Ігор.
Весною 2022 року хлопці облаштували свій штаб у закинутому гаражі. Там планували акції, готували листівки, малювали українські символи.
Їхня перша операція - зняти прапор із будівлі поліції, потім - із адміністрації ринку. Крім цього, група передавала координати військової техніки РФ українським військовим.
“Минуло кілька днів - повторили те саме, але вже з триколором і на адміністрації міського ринку. Тобто теж зняли, теж спалили, теж викликали в інтернет. Цей відос залетів усюди. Навіть на телемарафоні його показували. Були листівки. Тобто ми самі розробили якийсь дизайн, текст. Погрози і натяки на те, що "вам тут не раді, ідіть додому". Передавали координати військової техніки, місць скупчення особового складу. Тобто туди, куди наша артилерія вже могла дістати і зробити горе росіянам. У нас був хлопець один, у кого були контакти, і він займався координатами. Тобто він їх передавав вже конкретно туди, куди треба”.
Перша операція “Пугачів”. Скрін з сюжету “DW”
Ризик і зрада
У квітні-травні 2022 року “Пугачі” діяли найактивніше. Їхні дії не залишилися непоміченими. Окупаційна влада і ФСБ почали полювання на підлітків.
“Ми обговорювали, що треба брати до уваги, що нас можуть навіть грохнути. Ну, всі були готові. У нас просто в планах були більш серйозні дії”.
Наприкінці весни колаборанти здали місце їхнього штабу. Ігоря та його товаришів схопили.
“Вони зрозуміли, що я організатор всієї цієї двіжухи, тому що в нас група в телеграмі була, я там адміном був. Вони були впевнені, що нас курує СБУ, що нас курує ГУР, що нас курує ЦРУ, NASA. Вони не могли повірити в те, що ми це все робили просто тому, що для себе, за ідею якусь, яку ми мали”.
Катування і в’язниця
Ігор провів кілька місяців у місцевому відділку ФСБ. Його били, катували електричним струмом.
“У мене наручники, мішок на голові, я не розумію, що коїться. Засовують тулуб під шафу, один тисне коліном, підключають щось до пальців. Я думаю - будуть виривати нігті. А вони струм підключили. Почали мене струмом бити. Припинили, коли я вже втрачав свідомість”.
Йому висунули звинувачення у тероризмі. Але справа так і не дійшла до суду - співробітників ФСБ, які вели справу, підірвали в Мелітополі.
“Цих ФСБшників "бахнули" в Мелітополі, підірвали. Їхню машину. А оскільки у них наша справа, вона була лише в паперовому форматі. І в ноутбуці, який у них був. Тобто нікуди його не відправляли, я так розумію. І всі речові докази і все ось це - воно разом з ними в цій машині і підірвалося. І нас випустили”, - каже хлопець.
Життя під окупаційним наглядом
Після звільнення Ігор залишався під постійним контролем окупаційної адміністрації.
“Якщо десь з’являлася українська символіка “ нас одразу викликали у відділок. До мене часто приходили з обшуками”.
Через вилучені документи він не міг покинути окуповану територію. Але вирішив, що знайде спосіб. Зрештою, йому допомогли українські структури, які займаються поверненням дітей з окупації. План розробляли кілька місяців і найперше, що мав зробити Ігор - взяти російський паспорт.
“Мені вони самі не хотіли його робити через мої "заслуги". Але зробили. Робився він майже пів року. Менше уваги з боку поліції. Вони будуть думати, що все, я уже заспокоївся. Я місяць готував легенду про виїзд. Тобто я приготував легенду, що я приїжджаю до Ростова навчатися і паралельно працювати. Я знайшов і влаштувався там на роботу. Тобто дистанційно. Знайшов там квартиру, домовився про перегляд. Знайшов контакти коледжу, навіть щось продзвонював туди. Познайомився з декількома підлітками, щоб у мене там вже навіть якісь соціальні зв'язки з'явилися. Мені допомагали з квитками. Тобто, ну, взагалі з усім координували мене повністю. До фільтрації було "стрьомно", просто до жаху, чесно кажучи. Це от момент, якого я боявся всі ці три роки. Тому що крок ліворуч, крок праворуч - і все, і кранти”.
У фільтраційному таборі повірили у його легенду, а через 6 діб він вже був в Україні.
Новий розділ життя
Зараз Ігор живе у Києві, навчається у коледжі на будівельника, працює. Йому допомагає держава та Координаційний центр розвитку сімейного виховання.
“Забути, що таке боятися ходити по вулиці. Забути, що таке боятися говорити українською мовою. Що таке боятися поліції. Позбутися цього страху, в якому ти живеш. Ну, особисто я, в якому жив три з половиною роки. З дня в день. І ось це для мене було найкращим моментом. Я досі навіть не можу до кінця звикнути”.
Попри пережите, Ігор не шкодує: “Це війна буквально за наше існування і за нашу свободу”.
Партизанський рух у Мелітополі
Від перших днів окупації Мелітополя у місті діють партизани. А в травні 2022 року окупанти вперше визнали, що у Мелітополі є спротив. Відтоді російські спецслужби намагаються придушити спротив, але марно. Підпілля змінює тактику, стає розгалуженішим і ще менш помітним.
З початку захоплення міста партизани розклеювали листівки із “привітами окупантам”, влаштовували диверсії на залізницях та “відпрацьовували” місцевих колаборантів.
Двох 16-річних підлітків з тимчасово окупованого Мелітополя — Данила Дахова і Павла Гримака окупанти закатували до смерті у російській в’язниці. Рашисти звинувачували підлітків у грудні 2023 року і звинуватили їх у серії підривів: на залізниці, замаху на місцевих колаборантів, підриві готельного комплексу “Привал мисливця”, де розташовувався військовий підрозділ з Осетії.
Партизани і досі є у Мелітополі. Навіть через три роки після окупації активність не згасає. У квітні 2025 року ми повідомляли про чергову диверсію на залізниці - чергове свідчення того, що спротив триває.
Мелітополь залишається одним із символів незламності українського півдня. За кожним партизаном - історія ризику, страху, втрат і віри. Але разом вони створюють головний меседж, який чує ворог: Український спротив живий. І він не дозволить забути, що запорізька земля - це Україна.
