Мелітопольська вишивка дісталася до Львова – і тепер поруч із гуцульськими та подільськими орнаментами можна знайти приазовські мотиви.
У матеріалі – як упізнати вишивку з Мелітополя, чим вона відрізняється і чому кожен хрестик має свою історію.
Площа Ринок у Львові потопала в ароматах кориці й глінтвейну, у мелодійному шелесті сувенірів. Місто гомоніло: крамарі закликали до своїх прилавків, а діти з туристичними мапами зупинялися, щоб зробити фото біля Ратуші.
Але погляд переселенки із Мелітополя зупинився на довгому ряді вишитих лабіринтів на непримітному ринку за Оперним театром. Тут світились всіма кольорами – вишиті сорочки.
Свою – ту, ще бабусину з рідним орнаментом, вона залишила в окупації. Боялась ускладнити собі виїзд національним одягом. Тож тут народилась ідея купити нову, щоб бодай частинку дому повернути.
Так починається знайомство з продавчинями, які у серці Галичини зберігають і передають нитки традицій. Вишивають прямо тут – на ринку, у будь-яку погоду при найменшій нагоді.
Іноді вони встигають навіть пошити нову сорочку просто під час торгівлі. Вишивка – у прямому сенсі «живе» тут, на львівському ринку.
Тут вишивка – своєрідна карта єдності України. Поруч висять сорочки Галичини, рушники з Поділля, хустки з Гуцульщини і навіть вишиті сорочки з приазовськими мотивами.
Перша на робоче місце у дощовий день прийшла Мирослава. Для Мирослави це не стільки бізнес, скільки справа життя. Вишивкою займалась вся її родина, але не на продаж – для себе. А вона перша почала на цьому заробляти.
Продавчиня розповідає: перед тим як потрапити на прилавок вишита сорочка проходить через десяток рук митців.
“Є кравчині, які шиють сорочки. І вишивальниці, які вручну їх вишивають. Є люди, які вишивають машинно на станку. Це ціла команда: щоб вишиванка сюди потрапила на ринок, має пройти десяток рук. Це не один цех, це просто звичайні люди, які мають час, хочуть вишити, щось заробити. Я теж вишиваю власноруч», – пояснює Мирослава.
Найдешевші вишиванки на ринку вишиті саме машинним способом – коштують у районі тисячі гривень. Найдорожча у Мирослави – за 4,5 тис грн, вишита вручну з комірцем. Але на ринку є ручні вишиванки і у районі 10 тисяч грн.
“Треба міряти! Щоб зрозуміти, що тобі до обличчя”, – звучить з кожного прилавку.
Паралельно Мирослава розповідає про різницю між машинною та вишитою вручну сорочкою. Машинна твердіша, з більш щільними стяжками, а ручна – м’якша, живіша.
Як думаєте, на фото ручна чи машинна вишивка?
Щоб переконатись на сто відсотків яка вишита сорочка перед вами – подивіться на зворотню сторону вишиванки. Якщо бачите чіткі та щільні лінії ниток, а також залишки паперу – це механічно вишита сорочка. Папір підкладають під сорочку, коли вишивають на станку, він особливий – зникає після першого прання.
На звороті вишитої вручну вишиванки ви побачите кожен рядок, переворот нитки та вузлик – окремо.
Тож, правильна відповідь – так, зелені квіти на вишиванці вишиті вручну.
Біля сусіднього прилавку стоїть Анна – усміхнена, привітна, з очима, що світяться від любові до своєї справи. Вона допомагає покупцям вибрати сорочку й водночас жартує з журналістами.
«Ви не звертайте увагу – мене тут фотографують. Кажуть: гарна вишиванка, гарна господиня – а у мене стіна вся у вишивках! Етнічно та красиво. Але ви обирайте, обирайте», – каже Анна покупцям, розправляючи сорочку на прищепках.
Попри негоду і дощ, продавчині не полишають ринку. У надії, що хтось прийде, запитає, приміряє.
«Цілий день стоїмо, якщо можливо, то ще й вишиваємо. Людей мало, але хтось підійде, подивиться, купить – і вже день не даремний. Люди хочуть, щоб вишиванка припала до душі. Щоб вона її обвила й гріла», – каже продавчиня Мирослава.
Паралельно від крамарів можна почути захопливі вигуки: Оо, здається це вона! Вишиванка з синьою ниткою та мереживом. Ну тут справа не хитра – треба міряти!
Як вам у плечах, не тисне? Ну то остання деталь – шнурівка у тон до вишитої сорочки. Це такий мотузковий пояс, яким підв’язують вишиванку на талії.
Ну от і готово – дивіться у дзеркало! Як до очей, подобається? То сміливо забирайте додому та носіть! Хоч кожен день:
«Ми ледве не щодня їх одягаємо. Є легші, не такі зашиті – для будней, так просто накинув і пішов. Святкові – то вже або 1 вересня дитину вести до школи, або День Незалежності. Хочеться святково бути вдягненим», – розповідають продавчині.
Ми питаємо на ринку – а чи є щось з приазовським орнаментом? Щось, що нагадувало б про дім. Відповідь – невтішна: таких запитів з вишивкою, притаманною саме певному регіону, на львівському ринку замало.
Більше людей шукають вишиті сорочки, які б їм личили, а не історію регіонів, які за ними стоять. А сама методика вишивки модернізувалась:
«Ви знаєте, ми у роботі вже і не ділимо за регіонами вишивку. Колись, наприклад, вишивала бабуся чи моя мама, – то були вони суто отам, у хаті. Ніхто так дуже не торгував вишивками… І орнаменти тоді передавалось із рук у руки. Хтось новий візерунок знайшов – і вже кожен брав, і просився, щоб поїхати і передавати далі.
А зараз вишивок набагато більше. Багато відтворюють зі старовинних, але вже на машині. Це дозволяє змішувати різні орнаменти. Немає такого поділу ідентичності – у кожній машинній вишивці є щось з Приазов’я, Буковини, Галичини. Ми ж всі поєднанні. Тому це тільки на замовлення вишивати».
Проте подорожуючи Львовом далі, ми знаходимо колекцію пряників з особливостями орнаменту регіонів України у галереї-майстерні “Юрашки”. Це воно – це наше Приазов’я. Це як вишиванка бабусі, залишена в окупації.
Знайомі продавчині з позитивом зустріли солодкі пряники з вишиванками Приазов’я. Пообіцяли спробувати відтворити таку вишивку у ручних роботах за запитом.
Ось так приазовська вишивка з Мелітополя опинилась на львівському ринку. Як солодкий подарунок. Як історія, яку фізично можна відкусити і якою можна поділитись.
Але якщо замовити ручну вишиванку з рідним Приазовським орнаментом – немає змоги. Як підібрати ту, яка притаманна Мелітопольщині, з вже наявних, серед такої різноманітності орнаментів, кольорів та матеріалів?
З цим питанням журналісти звернулись до експертки з вишивки – Олени Шевчук.
Особливості Приазовської вишивки з Мелітопольщини
Запорізька волонтерка, журналістка, письменниця та голова ГО “Запорозькі берегині”, які першими у Запоріжжі організували курси з вишивки для усіх охочих ще у далекому 2019 році. Це все про Олену Шевчук. У ексклюзивному коментарі для громадська діячка поділилась:
Особливість вишивки різних регіонів України є дуже помітною. Перед усім, при порівнянні із заходом Україною, де можна побачити більш яскраві кольори.
Вона пояснює, що вишивка Приазовського регіону формувалася під впливом навколишньої природи. Місцеві майстрині відтворювали на полотні те, що бачили навколо. Тож характерними для Запорізького регіону є орнаменти з:
квітами;
зеленню;
листями дерев.
Кольорова гама Приазов'я нерозривно пов'язана з місцевістю, адже регіон є степовим. За словами експертки:
"Запорізький регіон – це степ. Тому в нашій вишивці завжди були присутні такі кольори. Те, що ми бачимо, коли степ – це звичайно блакитне небо, це обов'язково був блакитний колір. І всі кольори жовтого. Це був і медовий такий колір, і темно-жовтий, світло-жовтий. Ось такі були кольори саме у вишивці вишиванки".
Олена Шевчук, голова ГО "Запорозькі берегині".
Щодо вишивки безпосередньо Мелітопольщини (Приазов'я), Олена Шевчук припускає, що місцеві орнаменти мають додаткові особливості. На її думку, там відчувається вплив культури народів, що проживали на цій території:
"Мені здається, що трохи там було додано болгарської крові. І тому така вишивка була трохи болгарська. Це означає ще більше квітів”.
Водночас, у цьому регіоні, як і в Запоріжжі в цілому, символізм кольорів мав особливе трактування. Червоний колір, безумовно, символізував любов та розквіт, але чорний – не журбу, як прийнято у деяких регіонах.
"Знаєте відому пісню: “Червоний то любов, а чорний – журба”? Ну то у нашому регіоні було трохи не так. Чорний – це символ нашої землі. Додавали цей символ, бо земля нам дає все, що тільки можна для того, щоб ми продовжували жити. І тому червоний і трохи чорного кольору", – пояснює спікерка.
Вишивка як щоденне життя та святиня
Вишивка у традиційній культурі Приазов'я, як і всієї України, мала глибоке символічне значення. На вишитих сорочках вишивали, зазвичай що бачили навколо, а головний символізм вкладався у рушники.
Саме на них, починаючи приблизно з 1850 року і пізніше, вишивалося "дерево роду" – найпотужніший оберіг та знак, притаманний усім регіонам.
Олена Шевчук наголошує на тому, що вишиванку правильно називати: "вишита сорочка" (довга) або "куцик" (коротка). Для українок – це було щоденне вбрання. Українська жінка мала неймовірну кількість сорочок на вибір:
"Українська пані у Запорізькому регіоні мала по 100 сорочок. І це не обов'язково, щоб ця сорочка була вишита повністю. Тут якийсь стежок, тут, тут, тут. Таким чином у неї було дуже багато цих сорочок."
За словами Олени Шевчук, вишивали господині дуже швидко, ходили у вишиванках щодня, а сам процес вишивання розпочинали у "жіночий день" – четвер.
Якщо ж дівчина не могла вишити сама, вона зверталася до монастирів, де черниці виконували замовлення, наповнюючи роботу молитвою:
"Якщо українська дівчина не могла вишити собі сорочку чи весільний рушник, бо вона могла навчатися. У нас дуже розумні були жінки, ми це знаємо. Тоді робили замовлення в монастирях і черниці вишивали. Можете себе уявити, вони вишивали, молилися, читали псалми, і ця вишивка вона мала дуже-дуже велику [силу]."
Елементи вишивки у розписі стелі греко-католицької церкви у Львові.
Це було не просто замовлення, а наповнення вишивки особливою духовною силою. Наприклад, коли господині вишивали сорочки чоловікам на війну – співали молитви або вишивали у повній тиші. Щоб – не дай бог – не вкласти у вишивку негативну думку та не наврочити долю людині.
Олена Шевчук розповідає: вкладають символізм та духовну силу у вишивку і зараз. “Запорозькі берегині” в умовах війни стали потужним волонтерським центром, який робить адаптований одяг для військовослужбовців.
З залишків тканини – шиють та вишивають мотанки-берегині, які дарують захисникам та захисницям. Роблять їх під 90 псалом “на захист”:
“На цьому тижні у нас був випадок. Хлопець (військовий, авт) їхав на машині і прямо у лобове скло ФПВ-дрон влетів. У нього там страшні опіки, відірвали фаланги пальців. Він зараз знаходиться в обласній лікарні. Але він каже: “Усі лікарі дивуються як я залишився живим?”. Ну ви можете уявити, у лобове скло влетів дрон… А він увесь час каже: “Це мене врятувала Мотанка-Берегиня””.
Мисткині з центру вишивають під вибухи, і це на превелике здивування – приносить їм спокій. Вони фокусуються на тому, що хочуть передати вишивкою.
Тому Олена Шевчук радить уважніше придивлятися до продавчинь вишиванок: чи добра це людина, як вона себе поводить.
“Це справжня магія. Що жінка думає, коли вишиває: ото скільки голкою в цю тканину вкладає. З якими думками вона це робить? На що дивиться у цей час? Раніше вишивали під українські пісні або у повній тиші. Тому купуйте у жінок, яким ви довіряєте, і у яких очі світяться щастями і добром. Бо можна такого навишивати, знаєте”.
Сучасний вибір: ручна робота VS машинна Вишивка
Сьогоднішня українська пані багато працює, ще й займається родиною і вже не має часу на постійну вишивку, як раніше. Тому вибір стоїть між автентичною ручною роботою та доступною машинною вишивкою.
Продавчиня механічно вишитих сорочок на львівському ринку. Фото РІА Південь
Ручна вишивка має неперевершену цінність. Олена Шевчук пояснює її магію не лише у самій техніці, а й у думках майстрині – це і красиве вбрання і потужний оберіг. Ціна такого виробу висока, але обґрунтована. Вона розраховується відповідно до часу, витраченого на роботу:
"От скільки цих робочих днів, годин вона буде вишивати, і по середній зарплаті українця вже буде сума цієї вишитої сорочки. Плюс нитки, плюс тканина. Так і виходить, що 10 тисяч це ще нормальна ціна."
На противагу цьому, машинна вишивка має іншу перевагу: доступність.
"Вони дешеві. І ти їх можеш купити 20-30. [...] І можна на різні свята бути різною. Класно. Супер," – зазначає експертка, підкреслюючи, що це дає можливість мати різноманітний гардероб вишиванок на будь-який привід.
Нова символіка під час війни
З початком повномасштабного вторгнення символізм вишиванки кардинально змінився. Весь світ почав одягати вишиванки, навіть в Італії на фабриках їх роблять і купують.
Сама волонтерська діяльність "Запорозьких Берегинь" є прикладом того, як вишивка перетворилася на оберіг та арттерапію. Жінки навіть під час ракетних обстрілів вишивають, і це, за їхніми словами, допомагає заспокоїтися.
Олена Шевчук розповідає про рушник Запорізького краю, який почали вишивати до вторгнення, але його довелося згорнути. Коли його розгорнули вже навесні 2022 року, він пішов червоними плямами, що стало символом жертв, але й надії.
"Але ми вижимо і все буде добре, ми будемо квітнути."
Послання до Мелітопольців: збережіть пам'ять та віру
Зважаючи на те, що багато жителів Мелітополя та району змушені були залишити свої домівки та родинні цінності, Олена Шевчук звертається до них з особливим посланням. Вона наголошує на нерозривному зв'язку вишивки з родовою пам'яттю:
"Коли вишиванка передається у спадок від бабусі до мами, від мами до доньки… Це просто круто."
Але навіть якщо фізичні реліквії, як-от бабусині сорочки чи рушники, сімейні фотографії залишилися в окупації, пам'ять про них не втрачені:
“Я навіть не знаю, скільки разів я їздила через Мелітополь, мій рідний, до моря. Скільки разів я зупинялася в Мелітополі – квітучому місті, місті черешні, місті, яке таке компактне і дуже красиве.
Шкода всіх людей. Шкода всіх, хто залишив свої будинки, усе, що нажив, залишив свою історію – а це найголовніше – історію свого роду. І поїхав. Але історія завжди залишається з нами, у серці.
Якщо у вас є можливість, передавайте все, що з вами було, усе, що з вами відбувалося, своїм дітям і онукам, щоб вони й далі несли цю історію – історію Мелітополя.
Ваша квітуча вишивка – у трояндах, у неймовірній зелені – обов’язково повернеться до вас. Ми знаємо, що Мелітополь буде вільним, і ми знову приїдемо до вас, будемо проводити неймовірні фестивалі й зустрічатися з вами.
Мелітополь – це черешня, бо запорізький край неможливо уявити без черешні. Хай все буде добре”.
Слова Олени Шевчук, як молитва, вплетена у вишивку. Сподіваємось, притуливши ці слова до серця – молитва справдиться.
