Чи можна відчути серце рідного міста, перебуваючи за тисячу кілометрів від нього? У Львові довели, що так. Тут мелітопольці відсвяткували День народження рідного міста. Що було цікавого

Територію парку ім. Виговського святково прикрасили, облаштували фотозони, встановили столики з безкоштовним мерчем Мелітополя, тут все: від повітряних кульок до наліпок з символами міста. Навіть солодке печиво з передбаченням, відкриваєш, а там: “Скоро все втрачене повернеться у 10 разів краще”.

Повітря наповнене дитячим сміхом, звуками саксофона та тихими розмовами, в яких кожне слово – спогад. Близько 150 людей зібрались разом, щоб відсвяткувати 241-й день народження рідного міста. 

Територія незламних: традиції, що живуть у серцях

Для мелітопольців день міста – це не просто дата в календарі, а ціла традиція, яку вони дбайливо перенесли в евакуацію. Катерина Корнієнко, співзасновниця ГО «Мелітополь Саме тут. Львів» розповідає:

«День Мелітополя, за традиціями міста, ми відзначаємо не один день, а то й тиждень. Тому цю традицію ми намагалися зберегти і тут. Сьогодні на погляд нашої команди відбувалася така мелітопольська магія. Це третій день міста, який ми святкуємо в цьому парку. І ми намагалися забезпечити інтереси всіх людей, які сюди прийдуть. Щоб вони були і спортивними, і душевними, і творчими».

Першим акордом став командний квест «Серце рідного міста», де родини розгадували ребуси із зашифрованими символами Мелітополя та долали спортивні й логічні випробування. У нагороду отримали подарунки з символами міста.

А вже наступного дня парк перетворився на «Територію незламних». Зранку тут стартував спартакіада для дітей «День великих стартів». Її провела Анжеліка Дехтярьова, вчителька фізкультури з мелітопольської гімназії №4 та тренерка з йоги. Вже два роки Анжеліка безперервно проводить йогу для дорослих і підлітків, а також організовує всі масові спортивні заходи для громади. Цього разу за свою активну діяльність її нагородили подякою від Управління фізичної культури і спорту Мелітопольської міської ради Запорізької області.

Локація ожила десятками активностей: інтерактивні фотозони з символом міста, дитяча зона від бібліотеки «Леотека» з іграшками Хібукі, майстер-клас із виготовлення фетрових брошек з черешеньками. У палатці благодійний фонд «100% життя» розгорнув локацію, де можна було безпечно та швидко перевірити здоров’я. 

Та чи не найбільша черга вишикувалась до майстерні «Самопринт». Тут кожен охочий міг нанести на свій одяг зображення рідного міста, назавжди закарбувавши його не лише в серці, а й на футболці. Близько сотні людей того дня пішли з заходу з власноруч створеним мерчем, що став для них маленьким оберегом.

«Родзинкою сьогоднішнього відзначення стала локація "Самопринт". Ми не сподівалися, що так буде, але бачимо, що людям дуже потрібно мати згадку про Мелітополь, мати у себе брендовану продукцію з видами міста, щоб вона постійно про нього нагадувала», – розповідає Катерина Корнієнко.

Дім – це люди

Для багатьох цей день став можливістю не просто згадати, а на мить відчути себе вдома. Люди приходили цілими родинами, вбиралися у святковий одяг, прикрашали себе символами міста. Як-от пані Надія, що прийшла у власноруч зроблених сережках у вигляді черешень. Для неї, як і для більшості, головною мотивацією було поспілкуватися зі своїми, зустріти знайомих, відчути єдність. Це свято стало доказом, що дім – це не стіни, а люди.

Для пані Катерини, очільниці волонтерського центру "Ідея" з Мелітопольського району, цей день став рідкісною можливістю для відпочинку. Зазвичай її дні розписані по хвилинах, але заради свята рідного міста вона залишила свою команду, яка, за її словами, буквально виштовхала її святкувати. 

«Кожного разу, коли ти зустрічаєш людину, навіть якщо ти її один раз побачив, але знаєш, що вона з тих місць, не з самого Мелітополя, а десь поруч... це вже, вроді би, як частинка твого дому. Я завжди запитую: "Ви звідки?". І навіть якщо кажуть "із Запоріжжя", – це вже майже вдома».

Її слова – це одночасно і привітання, і молитва за всіх, хто чекає на повернення.

«Хочеться привітати всіх-всіх мелітопольців, які живуть в нашій країні і яких доля вивела за кордон. Ми надіємося, що ми всі повернемося. А поки шматочок Мелітополя теж живе у Львові».

Особливим моментом стала одна з активностей – велика карта України, намальована на банері. На ній яскраво виділялася лише Запорізька область. Гостям запропонували розмалювати карту, додати кольорів іншим регіонам, де сьогодні знайшли прихисток мелітопольці. За кілька годин біле полотно перетворилося на барвисте панно.

«На сьогоднішній день так сталося, що всі ми роз'їхалися по різних містах України. І мелітопольці, як те світло, як той колір Запорізької області, на сьогодні є в більшості областей. І нам захотілося підсвітити її. Ми її розмалювали. 

Це також символ того, що кожне містечко, місто, селище, кожен населений пункт, який є в межах території України, є українським. Був, є і обов'язково буде», – розповіла Катерина Корнієнко.

Атмосферу доповнював виступ саксофоніста Євгена з Маріуполя, що стало ще одним символом солідарності міст, які переживають спільний біль окупації.

Родина, що є символом незламності

Серед почесних гостей свята була родина Каленюків – символ батьківської любові та стійкості. Олександр та Валентина стали одними з перших, хто створив у Мелітополі будинок сімейного типу та виховали 36 дітей. 

На святі їм вручили почесну грамоту та подарунок. Для пана Олександра це було несподіванкою, але він, не приховуючи сліз, зізнався, що найбільша його мрія – повернутися додому.

«Починати було дуже важко. 1991 рік, інфляція, грошей не давали. Ну а потім витягнулися. Зараз у нас 36 дітей, яких ми виростили, 32 онука і одна правнучка. Ми довго до цього йшли. На жаль, всі розкидані по всьому світу. Сьогодні радісні відчуття, але дуже хочеться додому. Щоб ми разом усією родиною сіли за стіл».

Донька Олександра – Валентина прийшла на святкування вже зі своїми дітьми та чоловіком. Також не приховує емоцій:

«У Мелітополі святкувалося все набагато краще, бо там була разом уся родина. У нас дуже велика сім'я. Файно було, коли у батьківському домі збиралися по тридцять людей. Це було весело, затишно, по-сімейному. А зараз всі роз'їхались по всьому світу, і зібратися вже неможливо. Життя кардинально змінилося. Поділилося на "до" і "після". Але сьогодні я вперше за довгий час відчуваю себе знову щасливою людиною».

Свято, що об'єднало світ

Завершився вечір у затишній атмосфері з настільною грою «Квіз по-мелітопольськи». Та святкування у Львові, яке підтримали численні партнери, серед яких БФ «Право на захист», «Рокада», «Рада ВПО у місті Львів», було лише частиною великої мозаїки. 

Цього дня серце Мелітополя билося в унісон у десятках міст України та світу. Такі ж осередки єднання, організовані центрами «Саме тут», зібрали мелітопольців у Києві, Дніпрі, Запоріжжі. 

Свої вітання рідному місту передавали з Івано-францівську, Нью-Йорка, з усіх куточків світу, куди доля закинула незламних мешканців міста черешень. І кожен такий збір був доказом: можна тимчасово захопити територію, але неможливо окупувати душу міста.

«Ні, це не схоже на те, як ми святкували в Мелітополі. Тому що справжнє святкування буде лише в Мелітополі. Ото буде схожим. Тут ми намагаємось відтворити, всіма силами команди докладаємо зусиль, – розповілає Катерина Корнієнко, –  Однак саме свято буде на нашій площі Перемоги, в нашому парку, лише там»

День Мелітополя у Львові був не про гучні концерти та феєрверки, як було колись. Це про тиху магію єднання, про спробу відтворити дім там, де довелося знайти прихисток, і про незгасну віру в повернення.