Мешканці Мелітополя, Кирилівки, Бердянська, Львова, Нікополя та Запоріжжя розповіли про різницю у святкування Дня Незалежності.

Раніше День Незалежності в Україні був про натовпи на площах, фестивалі, феєрверки й військові паради. Тепер — він про силу і стійкість. 

Як запоріжці, гості міста та переселенці святкували цю дату у своїх містах до війни і що для них означає День Незалежності зараз. Про це журналісти РІА Південь запитали у рубриці «Точка зору».

Мелітопольський район

У Кирилівці це свято завжди мало особливий відтінок. Начальник Кирилівської селищної військової адміністрації Іван Малеїв згадує, що воно збігалося із завершенням курортного сезону. Місто жило святковим настроєм: колективи готували концерти, відзначали кращі бази відпочинку, влаштовували дітям свята.

«У Кирилівці – було дійсно свято. Готувалися до нього практично весь сезон, бо 24 серпня – це було тематичне, яскраве завершення курортного сезону. Концерти проводилися, центральна площа була заповнена людьми, навіть місця вільного не знайдеш – відпочивальники теж приходили. Родзинка на торті – це фейєрверк, люди були в захваті», — згадує чиновник. 

Сьогодні День Незалежності мелітопольці та мешканці району святкують вдалині від дому. Але Іван Малєєв переконаний: у вимушеній розлуці з рідним містом українці стали ще більш патріотичними. 

«Так, ми не маємо тих самих ресурсів і можливостей, але патріотизм нікуди не подівся. Навпаки, його стало більше. Я бачу, що люди сьогодні сприймають це свято набагато глибше, ніж раніше, воно більше заходить у душу».

Зовсім інший, але не менш важливий голос звучить від Ігоря, мешканця Мелітопольського району, ветерана. Для нього День Незалежності завжди був особистим і тихим — у колі сім’ї, з онуками. Але пройшовши фронт, війну, втрати, він сприймає його інакше: 

«Я багато що пройшов — і Крим, і Рим, і мідні труди. Є що згадати, і як з Маріуполя з оточення виходили, і Авдіївку. Але День Незалежності він який є, таким і буде. Зараз для мене це надія – ще раз зустріти день, коли Україна стане по справжньому незалежною, і дочекатись перемоги».

Запорізька область

Схожі емоції пригадує Любов із Бердянська. Для неї колись День Незалежності був не лише про урочистості, а й про родинне тепло. 

«У сина був дом у Луначарскому, зараз с. Азовське. Ми там збирались на шашлички, плов, співали пісні. На площі у Бердянську завжди були концерти, навіть артисти приїжджали. Я пам’ятаю, що навіть Басков і Повалій виступали. Ще коли Янукович президентом був.

А що для мене День Незалежності означає зараз? Щоб дійсно не залежати від цих окупантів. Хочу, щоб скоріше все закінчилось, бо немає вже сил». 

У Запоріжжі відчуття різниці між «раніше» і «тепер» особливо сильне. Світлана визнає, що до війни це свято для багатьох було радше формальністю: 

«Навіть не можу згадати як святкували, бо якось неправильно відносилися. А зараз, коли незалежність хочуть забрати, ми зрозуміли, наскільки це важливо. Дуже хочеться залишатися у своїй країні». 

«Раніше все було добре, збиралися, відпочивали, грали з дітьми. А зараз дуже тяжко, і фінансово, і морально. Якщо чесно, для мене значення свята не змінилось, просто важко святкувати у таких умовах», – розповідає запоріжанка Ольга.

Захід України

Інший ракурс дає Павло військовий зі Львова, де святкування Дня Незалежності завжди мало величезний розмах. За його словами, у святкуванні під час війни змінилася емоція: 

«До війни це завжди були вишиванки, концерти, фестивалі. Чесно, було соромно не у вишиванці виходити в місто. Останню поправ, чи що (авт. сміється)? Дуже багато музики, величезне патріотичне національне свято. І класно, що завжди наголошували — незалежність від кого саме, від конкретного ворога – Росії. 

Тепер все це залишилось, але додалося ще більше пам’яті про героїв, хвилини мовчання. Це робить свято ще глибшим».

Оксана, яка переїхала у Запоріжжя з Івано-Франківська, каже, що завжди відчувала, начебто на заході України свято шановували особливо. Вона вважає, що кожен має вчитися створювати його для себе: 

«Я взагалі такої думки, що свято один раз на рік – це добре, але якщо ти живеш в Україні, роби собі свято тільки з цього. Бо ми не маємо падати духом». 

Прифронтові населенні пункти

Зі свого боку мешканка Нікополя Олена пригадує, що до війни місто теж відзначало масштабно — зі стадіонними святами, урочистими виступами й концертами. 

«А тепер — тільки в душі. У минулому році ходила до храму, молилась за Україну, за Нікополь. Звичайно, у той день і обстрілювали нас таврюки більше. Але найбільше змінилося те, що ми всі переходимо на українську мову, читаємо, слухаємо, говоримо. Україна – це наша батьківщина, і тепер ми це відчуваємо набагато сильніше».

Свій погляд додав і Борис із Харківщини, військовий, який минулоріч зустрічав День Незалежності не на площі, а в розташуванні. Для нього спогади про святкування — це не концерти чи фейєрверки, а моменти служби. 

«Це було десь у розташуванні, я військовий і не пам’ятаю, як це пройшло. Було урочисте вручення грамот десь у Харківській області — і все. Як там у місті святкували, я, жаль, не знаю. Мені здається, однаково — це ж День Незалежності! Камон!». 

Його слова контрастують із історіями мирних жителів, але водночас підкреслюють, що навіть у військовому побуті це свято мало значення і залишалося точкою відліку для вдячності й гордості.