“Мелітополь у серці Запоріжжя”. Саме так описують відвідувачі гуманітарний центр “Саме тут”, якому 15 червня виповнилось 3 роки.

У Запоріжжі вже три роки працює гуманітарний центр «Саме тут» — місце, яке для багатьох переселенців з окупованого Мелітополя стало тимчасовим домом. Центр розпочав свою роботу у 2022 році, майже відразу після повномасштабного вторгнення, і відтоді став не просто пунктом видачі допомоги, а точкою сили й підтримки громади.

«Цей центр народився у сльозах і в обіймах, — згадує Інна Єфименко, координаторка гуманітарного напряму “Центру підтримки ВПО, ветеранів війни та членів їх родин Мелітопольської міської ради”. — Я одна з перших приїхала до Запоріжжя, і коли ми почали збирати людей, це була така глибока емпатія — обійми, сльози, слова “я теж із Мелітополя”, знайомі обличчя. Ми тоді були самі, але відразу почали будувати простір підтримки».

Центр народився 15 червня 2022 року – з першої роздачі гуманітарної допомоги. За три роки з маленького простору виріс у повноцінну екосистему підтримки:

•  мелітопольська лікарня, 

• освітній хаб, 

• освітній простір "MLT-land",

• центр розвитку дитини “Черешенька”,

• молодіжний центр Піплю.ЮА, 

• ЦНАП. 

Це мелітопольські заклади тут у Запоріжжі, які закривають всі потреби та галузі життя ВПО.

Екскурсія гуманітарним центром

Ви входите у просторий хол, з відчуттям, що нарешті вдома. На стінах тут зображення рідного Мелітополя, у кутку фотозона – банер з головною площею та скульптура мелітопольської черешні. 

Можливо, ви вперше у гуманітарному центрі “Саме тут” у Запоріжжі. Але не турбуйтесь, тут все знайоме. Навіть люди, які вас зустрічають – рідні. Це ж Любов Бєлан – вчителька та мати захисника з Мелітополя. Вона вас направить у потрібний кабінет, проведе та зробить чай, поки ви чекаєте у черзі.

Проходьте на реєстрацію у координаційний кабінет. Тут один вразливі категорії населення можуть раз на місяць отримати гуманітарну допомогу: продуктові набори чи побутову хімію. Видача здійснюється для окремих категорій громадян:

• людей з інвалідністю
• багатодітних родин
• батьків одинаків
• осіб віком від 60+
• родин із дітьми під опікою

“Тут все що треба: крупи, масло, консерви, сгущенка, пряники. Я отримую таку допомогу щомісяця, коли вона є. А у Запоріжжя приїхала у серпні 2022 року. Як згадаю: тут нас прийняли — і посуд дали, і постільну білизну… І продукти постійно давали, і ліки. Якщо треба юридично — звертаємося сюди. Такого не було, щоб нам колись відмовили у допомозі», — ділиться жінка.

У голосі — вдячність і тиха гідність. Та найбільше Наталю вразила атмосфера:

«Дома. Тут своє все, тут — рідно. Приходиш, дівчата з усмішкою зустрічають. Вибачте, але це моє…»

Є потреба в одязі? Не проблема – йдемо у Мелітопольську філію Товариства Червоного Хреста України у сусідню кімнату. У них функціонує Банк одягу, де ви можете обрати щось потрібне до гардеробу. Окрім цього, вас проінформують про грошову допомогу, якщо така програма з’явиться, та запросять до клубу активного довголіття «Неодовголіття». 

Щодня до 12 години у холі можна отримати консультацію спеціалістів пенсійного фонду, сфери зайнятості та ГО “Право на захист”. Вони допоможуть оформити документи та нададуть юридичну консультацію. В окремому кабінеті можна отримати допомогу від ЦНАПу м. Мелітополя.

Інна Єфименко, проводить нас просторами центру та розповідає – за три роки центр дуже змінився. Раніше тут були освітні та медичні простори. Але вони розвинулись та відокремились. Тепер окремо функціонує Мелітопольський освітній простір та міська лікарня м. Мелітополя за іншими адресами.

Проте лікар у центрі все одно консультує – щоп’ятниці у медичному кабінеті можна отримати консультацію, безкоштовні ліки та направлення до вузького спеціаліста.

Центр “Саме тут” також може використовуватись, як Незламний хаб. Тут є запас води та генератори на випадок вимкнення світла.

СТАТИСТИКА

За даними Мінсоцполітики, нині в Запорізькій області проживає близько шести тисяч мелітопольців. Більшість з них хоча б раз зверталися до центру. Це майже 4,5 тисячі людей. 

Із кожним роком це число не зменшується — навпаки, до центру продовжують приходити нові відвідувачі, і часто — не тільки по допомогу, а щоб побачити своїх, поговорити, просто побути в знайомій атмосфері.

Єдність – як пріоритет

Тому у відкритому просторі допомоги створили зовсім новий простір – Громадський центр єдності та ідентичності. Над проєктом працює громадська організація «Меліта» за підтримки Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради та Програми розвитку ООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Данії.

«Ми прагнемо, щоб цей простір став місцем сили та відновлення для кожного, хто потребує підтримки», — зазначають у «Меліті».

Інни Єфименко проводить нас на другий поверх у новостворений центр. Там якраз проходить презентація книги «Хроніка закам’янілих сліз» письменниці Антоніни Букреєвої. Автор зібрала реальні історії з життя внутрішньо переміщених осіб та тих, хто залишився в окупації на Мелітопольщині.

За словами голови ГО «Меліта» Інни Єфименко, новий центр стане не лише місцем допомоги, а й культурним хабом, який дозволяє зберегти зв’язок із власною ідентичністю та пам’яттю про Мелітополь:

«Ми хочемо створити простір, де люди не просто отримують підтримку, а зберігають свою мелітопольську ідентичність. Щоб наші діти не забули, хто ми є. Щоб був той "куточок дому", куди хочеться прийти».

Центр вже зараз є простором, де проходять культурні заходи та об'єднуються мелітопольці. Саме тут відбулась церемонія погашення марки “Мелітополь - це Україна” від Укрпошти. Як символ того, що українська черешня знову розквітне на своїй землі. А синьо-жовтий прапор замайорить над вільним Мелітополем. Про те які символи заклала художниця та як на це відреагували мелітопольці 

10-річна Олександра, яка прийшла у центр “Саме тут” з мамою за допомогою, розповідає: приїхала до Запоріжжя з матусею та бабусею у березні 2022. Її розповідь щира й розбурхує серце:

«Мені було шість… я прокинулась — а мама каже, що війна. Я питаю: “А як же школа?” А вона: “Швидко збирайся — війна почалася”».

У центр «Саме тут» дівчина вперше прийшла на комп’ютерні курси, а згодом — на малювання, вишивку, заняття з плетіння бісером. Її очі світяться, коли вона згадує про центр:

«Я коли прийшла - мені дуже сподобалося! Там усі добрі, усе розповідали... Ми з матусею спочатку ходили просто по гуманітарну допомогу, а потім я пішла на курси інформатики. Я тут вишивала, малювала, а ще робила програми. Мені було дуже цікаво!».

Проте у Громадському центрі єдності та ідентичності мають з’явитися простори для спілкування, творчості, культурного обміну, підтримки та ментального відновлення. Змістовно, цей центр перегукується з концепцією «третього місця» — безпечного середовища поза межами дому та роботи, де людина відчуває себе прийнятою. 

Проєкт будують не «згори», а навпаки — з урахуванням реальних потреб громади. Його старт передбачає масштабне соціологічне дослідження: фокус-групи, анкетування, воркшопи. Це дозволить виявити рівень інтеграції переселенців у Запоріжжі та краще зрозуміти, яких послуг вони потребують.

«Ми не вигадуємо за людей, що їм потрібно. Ми запитуємо їх. І вже потім — на основі отриманих даних — налаштовуємо роботу центру», — пояснює Інна Єфименко.

Центр "Саме тут" проводить безліч об'єднуючих громади акцій. Ось так, до прикладу,  мелітопольці зібрались, щоб прибрати берег Дніпра у Запоріжжі на знак подяки за те, що Запоріжжя прихистило ВПО. 

Як традиції єднають мелытопольців

«У нас збереглися традиції зустрічатися, спілкуватися, підтримувати один одного. Якщо нам щось потрібно, ми просто пишемо: “Прийдіть”, — і люди йдуть. Це про згуртованість, про спільні ідеї, про відповідальність не тільки за себе, а й за інших. Ми — українці, і маємо бути разом. Заради майбутнього та заради перемоги».

Однією з найяскравіших ідентифікаційних традицій, яку вдалося зберегти у релокації, є фестиваль “Черешнево”. У рідному Мелітополі це щорічне свято було другою за масштабом подією після Дня міста. І навіть після окупації міста, його продовжують відзначати в Запоріжжі. 

«Незважаючи ні на що, ми кожного року проводимо наш найсмачніший фестиваль — “Черешнево”. І ще — завжди в останні вихідні вересня ми відзначаємо День Міста. Це важливо для нашої ідентичності, для дітей, для надії», — розповідає Інна Єфименко.

Цьогорічний фестиваль “Черешнево” зібрав близько 200 людей у просторі одного з Незламних хабів Запоріжжя. При вході гостям вручали стаканчики з черешнею — як вдома. На столах — випічка “Родинної пекарні” та напої від “Мирненської” (обидва виробництва з Мелітополя, - ред). Все — безкоштовно, як акт турботи й пам’яті.

«Кожна наша булочка — виплакана. Бо це не просто випічка, це спогад про дім», — емоційно ділиться Вікторія Долга, директорка релокованої пекарні. Її команда провела майстер-клас із випікання круасанів із черешнею для дітей.

На фестивалі було більше 11 тематичних локацій: майстер-класи з виготовлення брошок і ляльок-мотанок, аквагрим з черешневими візерунками, дерево мрій, виступи мелітопольських гуртів. А ще — освітні інтерактиви: під мікроскопом можна було побачити “молекули смаку черешні”, а з допомогою віар-окулярів — віртуально прогулятися рідними вулицями Мелітополя.

«Це не просто фестиваль. Це південь, надія, перемога. Черешня — королева Таврії, і поки ми її зберігаємо, ми не забули себе», — підкреслила Ірина Іванова, деканка ТДАТУ, яка приїхала на фестиваль аж із Білої Церкви.

Кожна деталь “Черешнево” просякнута символізмом. Усі учасники намагалися одягнути щось червоне: вишиванки, футболки, прикраси з ягодами. У фестивальному образі пані Світлана з Мелітополя вбралася у бордову сукню з черешневим капелюшком. “Це моя форма надії”, — зізнається вона. А родина “Черешеньки” власноруч пошила собі тематичні аксесуари й футболки.

«Це – родинне свято. Ми тут не в рідному місті, але люди дали нам те, чого ми потребували. Це як ковток дому. І ми віримо: повернемось», — каже жінка, втираючи сльозу.

Зберігати ці традиції — це не лише про свято, а й про громадську міцність. Адже звичка збиратися разом, навіть у важкі часи, формує середовище підтримки. І що важливіше — передається молодшому поколінню.

«Ми хочемо, щоб наші діти не забули, хто ми є. Ми продовжуємо жити зі спільним розумінням того, що думати потрібно не тільки про себе. Традиції — це як нитка до рідного дому, яка не порвалася», — говорить Інна Єфименко.

Цьогорічне “Черешнево” ще раз довело: традиція не має географії, вона живе в серцях. А пам’ять про черешневий смак дитинства, що мандрує з людьми в релокації, може стати основою для нових форм спільності, сили — і перемоги.

У центрі “Саме тут” регулярно проводяться й інші традиційні заходи. У коридорі центру показово висять “Мрії та ідеї мелітопольців”, які ті написали три роки тому — під час першого святкування Дня міста у Запоріжжі. 

Повернути черешневі сади”, “Обійняти батьків”, “Велосипедні доріжки та мерч з Мелітополем” — мелітопольці писали, що хочуть зробити чи побачити у місті після деокупації.

Поруч висить карта Мелітополя з сотнями червоних фішок — люди відзначали свої будинки, як акт пам’яті й надії. І кожна з цих точок — це голос за повернення, за спільне майбутнє, за те, що єдність живе не в стінах, а в серцях, які б’ються в унісон навіть далеко від дому.

З Запоріжжя — по всій Україні

Модель роботи «Саме тут» виявилася настільки ефективною, що її відтворили в інших містах. Центри діють у: 

• Києві, 

• Львові, 

• Дніпрі. 

У 2024 році їх об’єднали в єдину комунальну установу: «Центр підтримки внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та членів їх родин».

«Ми дійсно працюємо як мережа, але головний координаційний центр — у Запоріжжі. Ми плануємо заходи разом, у нас спільні ідеї, але кожне місто розвивається відповідно до потреб. Координація, спільні закупівлі, обміни — усе відбувається централізовано», — пояснює Інна Єфименко.

Наприклад, якщо у Дніпрі бракує інвалідного візка, а в Запоріжжі він є — передають туди. Партнерська мережа охоплює громадські організації, міжнародні фонди, волонтерів з-за кордону. Це справді жива структура взаємодопомоги, де ресурси рухаються туди, де найпотрібніше.

Із собою — додому

Центр «Саме тут» пережив не тільки злети, а й удари — буквально. У 2024 році одна з ракет влучила неподалік простору. Вибуховою хвилею пошкодило вікна, двері, техніку. Частину команди довелося тимчасово евакуювати, частину послуг — згорнути. Але допомога мелітопольцям не припинялась не зважаючи ні нащо.

Після цього випадку центр ще раз переїжджав — у більший, безпечніший простір. Але кожного разу з ним переїжджала головна цінність — громада. І з кожним викликом вона ставала міцнішою.

Сьогодні, через три роки після створення, «Саме тут» — це вже не просто гуманітарна допомога, це осередок спільної дії, пам’яті й надії. Мелітопольці не лише зберегли традиції, але й розвинули нові практики солідарності. У цих стінах ростуть діти, які знають, що таке приналежність. Тут лікуються, вчаться, святкують, плачуть і мріють.

Коли запитуєш про майбутнє, Інна Єфименко не вагається:

 «Я вірю, що ми повернемось у Мелітополь. І, мабуть, я заберу з собою з Запоріжжя цей соціальний капітал, який ми тут створили. Я пишаюсь тими, з ким була поряд. І тим, що ми змогли зберегти одне одного».

Центр «Саме тут» знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Соборний, 8

Телеграм-канал: https://t.me/prostirdopomogi

Гаряча лінія центру: +38 (067) 329-01-81

Електронна адреса: [email protected]