На стрічках випускників — герб і слово “незламні”. У серцях — Мелітополь. У руках — дипломи, квіти вчителям і телефони, якими фіксують кожну мить. 

У Запоріжжі відбувся випускний для 35 учнів 9-х та 11-х класів семи мелітопольських шкіл: гімназій №4, №11, №20, №23 та ліцеїв №9, №16 і №24. 

Навіть на відстані від окупованого дому це свято залишилося мелітопольським. Його творили самі випускники — щиро, голосно і разом.

“Це важливо — побачитися не через екран. Нарешті обійняти однокласників і вчителів”, — зізнається випускниця 11 класу ліцею №9 Аміра Ідрісова. 

Вона радіє, що попри розсіяність класу по Україні і світу, багатьом вдалося приїхати на випускний у Запоріжжя. 

“Я сумувала за всіма. Дуже змішані емоції: і страшно, і радісно. Але головне — ми разом”.

Випуск Аміри вчився онлайн та офлайн паралельно, але попри це частина класу залишилася далеко — у різних містах і країнах. Випускний у Запоріжжі для декого став першим реальним обіймом за останні три роки.

Дмитро Носик, випускник ліцею №24, який навчався онлайн із Нікополя, зазначає:

“Міністерство і наше управління освіти зробили все, щоб ми могли здобути знання. Ми з однокласницею були єдині з усього класу, хто залишився в Україні. Але цей день — шанс нарешті зустріти інших. Ми сьогодні — всі мелітопольці”.

Свято, яке творять разом

У  мирні часи випускники зустрічали свято на головній площі Мелітополя. Організатори – управління освіти Мелітопольської міськради, вирішили не зраджувати традиціям. 

Учні власноруч створили символічний арт-об’єкт — малюнок із зображенням головної площі Мелітополя. Його наносили трафаретом, знімали плівку, фотографувались біля нього цілими класами. 

“Це була ідея — зустріти свято на фоні чогось рідного. Навіть якщо ми не вдома, ми зберігаємо зв’язок”, — пояснює один із організаторів.

Незламні — не для краси

Довгі сукні, діадеми, вплетені у зачіски, костюми та туфлі. А на стрічках деяких випускників — герб і напис “незламні”. І цей напис, пояснює випускник Ігор Шрамко, не просто для краси:

“Це про нас. Ми виїхали з Мелітополя, вчилися під обстрілами, складали іспити після онлайну, але витримали. Я планую вступати у Запоріжжі, але одразу після деокупації поїду додому. Хтось же має підіймати Мелітополь”, — каже Ігор Шрамко, випускник,  майбутній комп’ютерний інженер.

Про виклики під час навчання розповідає і Акіме Ідрісова, мама випускниці Аміри. Вона не приховує хвилювання:

“Ми залишилися вдвох у Запоріжжі, без рідних. Важко було, все нове. Але впоралися. І мелітопольський ліцей №9 обрали, бо це своє, рідне. Хоча був варіант піти у Хортицький ліцей у Запоріжжі, але наша школа нагадує дім”.

Вчителі про головне

Випускниця Аріна Кузьмина згадує цей день як “емоційно ідеальний”: 

“Я вручала квіти вчительці з математики — одній з найулюбленіших. Взагалі вчителі мелітопольських шкіл були для нас наставниками, провели нас не тільки через школу, а й через війну – через мелітопольський хаб після виїзду з окупації. Вони були поруч всі ці роки”.

“Це був рік хвилювання. Але ці діти — щирі, уважні, вдячні. Вони не просто складали НМТ, вони шукали сенс, обирали свідомо. Одна дівчинка сказала: я поступаю на психолога тільки в мелітопольський вуз, бо це моє. Це так цінно”.

Коли вальс — не прощання, а обіцянка

Прощальний вальс, дзвоник із символічною стрічкою, фотосесії — це лише зовнішні риси випускного. Внутрішнє — це відчуття спільності. Випускники, що не бачили одне одного роками, сьогодні обіймаються, фотографуються, малюють разом. Не прощаються. Обіцяють — повернуться в Мелітополь. І вже як дорослі — відбудовуватимуть його.

“Ми незламні не тому, що не боїмося, а тому що разом. І тому що пам’ятаємо, хто ми й звідки”, — каже Ігор Шрамко. Важко з цим не погодитись.