Сьогодні Даринка та Микола Андрюшко з Астраханки Мелітопольського району живуть у Запоріжжі разом із рідною тіткою. З окупації діти виїжджали три доби під бомбардуваннями.

Розбудили вибухи

Тринадцятирічна Дарина та її 12-річний брат рано осиротіли. Батько і мати померли, коли погодкам було 8 і 7 років. Опіку над дітьми спочатку оформила бабуся з Астраханки. Але 25 лютого російські загарбники захопили Мелітопольщину. Залишатися в окупації дітям було небезпечно. На той момент брат із сестрою навчалися в Терпіннівській школі-інтернаті.
Марія Грибчатова - рідна сестра покійної матері дітей, вирішила забрати Миколу та Дарину до Запоріжжя, де її застала війна.

- Нас розбудили о 5-й ранку. Почалася паніка по всій школі. Прибігли дві сестри одного хлопчика з нашої групи і почали плакати. Ми спочатку не повірили і навіть сміялися.  А коли почули вибух, то все зрозуміли. Даша почала плакати. Вона переживала за Машу - тітку мою. Ми їй зателефонували і сказали, що забирали нашого сусіда і нас якраз підвезли до бабусі, - згадує Микола перший день війни.

 - Мені зателефонувала Даша. Вона була в істериці. Дитина переживала за мене, а я вже була в шоці. Їх забрали бабусині сусіди на машині. Я забила на сполох, коли бабуся сказала, що вони (російські військові) почали приходити в дім перевіряти й цікавилися, чиї діти. Стало страшно, бо на той момент уже було відомо, що багатьох дітей вивезли з України і не відома їхня доля.

Потім зв'язок з окупацією обірвався і я в Запоріжжі вийшла на Куртєва (колишній секретар Запорізької міськради) і на Злату Некрасову (заступник голови Запорізької обласної військової адміністрації). Я просила дітей забрати евакуаційними автобусами. У Мирному, коли дітей забирали з притулку, моїх дітей ніхто не забрав. На жаль, мені ці люди не допомогли. Тоді я вирішила вивозити своїми шляхами, - згадує Марія.

 

 

Три доби в дорозі

Марія за порадою знайомих написала в групі з виїзду з окупації, що їй потрібно вивезти дітей. І на лист відгукнувся незнайомець. Він сказав, що готовий допомогти. Чоловіків тоді неохоче пропускали через блок-пости. А якщо в машині були діти і люди похилого віку, то ставлення російських військових до таких пасажирів було більш лояльним. Евакуація зайняла довгих 3 доби.

- Я з учителями школи-інтернату зідзвонилася і передала гроші, щоб вони купили дітям продукти, їжу на 3-4 доби. І вони виїхали до мене. Три доби було пекло. Приїхали в Запоріжжя 17 травня. Бабусі спасибі величезне - їй 78 років і вона дорогу дуже важко перенесла. Коли мої на «Епіцентр» заїхали, емоцій було багато. Я говорила: «спасибі, що залишилися живі». Важко було, - ділиться емоціями Марія.

Бабуся Миколи і Дарини пробула в Запоріжжі тиждень і повернулася в окупацію, де залишився дідусь-пенсіонер, який переніс інсульт та інфаркт. Жінка доглядала за ним. На жаль, цього року дідуся не стало.

 

Спортивний ривок

А Марія тим часом вирішила переоформити на себе опікунство. Сьогодні вона одна виховує сиріт. В однокімнатній квартирі живуть утрьох.

- Я працюю офіційно і намагаюся, щоб вони не були обділені. І все, що в моїх силах я для них роблю, - каже Марія.

Даша та Микола навчаються в Запорізькій гімназії.  Микола в Запоріжжі з 2022 року серйозно захопився спортом - займається
тайським боксом і кікбоксингом. Подає великі надії.

- Я займалася вільною боротьбою, але довелося піти зі спорту, бо в мене був варикоз на нозі. І я запропонувала Колі піти в спорт. Це дисципліна і чоловіче виховання тренера. Племінник боксує вже 2,5 роки. Займає перші місця на змаганнях, і я пишаюся цим, - каже Марія.

- У мене 23 медалі та 22 дипломи. Їздив на чемпіонати в Дніпро, Бровари, був і в Києві.  На чемпіонаті України я посів два перших і 2 других місця. Було все так швидко - з одного рингу на другий переходив. Але впорався, - згадує юний спортсмен.

 

Мрія спортсмена

Цього року тренер запропонував Миколі виступити на Чемпіонаті Європи в Німеччині. Але, на жаль, на поїздку закордон, у переселенців немає грошей.

Наступний чемпіонат Європи буде навесні 2025 року в Італії. І сім'я переселенців мріє, щоб їхній Коля гідно представив Україну на цих змаганнях.

- Щоб поїхати в Італію потрібно зібрати приблизно 900 євро. Ми звертаємося до людей, які небайдужі і які можуть нам допомогти. Перший внесок уже внесла громада Терпіння. Дякую велике. Сподіваємося нам допоможуть інші, - звертається до всіх небайдужих Марія.

А Микола тим часом, уже готується показати найкращий результат на рингу.

- Готую морально себе, підтримую і фізично форму.  Я став більше тренуватися.