32-річний ветеран російсько-української війни Іван Марчак з села Терпіння Мелітопольського району став на захист України з першого дня повномасштабного вторгнення ворога.

Напередодні Міжнародного Дня Збройних Сил України, що відзначається щорічно 6 грудня, журналісти РІА-Південь і ТРК «Мелітополь» записали зворушливу історію бійця. Іван розповів, як рятував побратима, про правила виживання на війні і про те, як любов і родинна підтримка допомогла повернутись до життя.

Віч-на-віч з війною

Іван Марчак - контрактник з 2021 року. Служив в складі 16-го окремого полку підтримки, який базувався в Мелітопольському районі. Це підрозділ оперативного забезпечення сухопутних військ ОК Південь. Початок повномасштабного вторгнення зустрів в зоні ООС в Донецькій області.

- На початку 2022 року виїхали на ротацію в Донецьку область. І вже там 24 лютого зустрілись з ворогом. Воював ще на Миколаївському та Херсонському напрямках, - розповів Іван.

Попали у засідку, влаштовану місцевими зрадниками

На війні наш земляк отримав тяжке поранення. Це трапилось 17 лютого 2023 року в Миколаївській області на кордоні з Херсонською, коли рятував побратима. Довелось виїхати на серйозне завдання і покинути місце розташування, де прохід від мін, за словами нашого героя, вже був прочищений.

- Під час виконання бойового завдання потрапили в мінну засідку ворога. Товариш отримав поранення. Я пішов його рятувати. Коли піднімав його, вже зрозумів, що стою на міні. Так сталося, що й сам отримав поранення. Внаслідок чого втратив обидві нижні кінцівки, - згадує Іван.

- За їх сприяння нам насипали “подаруночків”. На жаль, навіть на деокупованих територіях сидять люди, які допомагають Росії координувати удари або влаштовувати засідки для того, щоб знешкоджувати наших хлопців, - розповів Іван.

 

Реанімація - операції - реабілітація

Після поранення довелось пройти надскладний шлях відновлення.

- Спочатку декілька днів стабілізації в Миколаєві, подальше лікування відбувалось в Одесі. Там у лікарні з відкритими ранами пройшли два з половиною місяці реанімації, операції і заживлення. Ще півроку провів у колісному кріслі, потім переїхав до Львівської області на реабілітацію та протезування, - поділився Іван.

Товариші, які з Іваном того зловмисного дня вибрались із пекла, теж живі. 

- Нас було троє важкопоранених, усі ми втратили кінцівки, але ж ніхто не впав духом. Підтримуємо, допомагаємо повернутись в звичайне життя, усі працюємо над цим. Ми живемо в різних регіонах України, але постійно спілкуємось, ділимось якимись порадами і допомагаємо іншим, - радіє Іван за побратимів, з якими пліч-о-пліч довелось протистояти ворогу, живі.

 

Що рятує на війні?

- Знання такмеду (тактичної медицини) рятує на війні. Із цими знаннями можна врятувати власне життя і життя іншої людини. Це один із азів, що маєш знати першочергово. Солдату на війні ще допомагає братерство та підтримка родини.

Для Івана було найстрашнішим, коли родина опинилась в окупації, а він в той час перебував “на нулі”.

- Я не мав змоги допомогти. Дуже переживав тоді за свою родину, - згадує наш герой.

Наразі дружина і донечка разом з Іваном мешкають на підконтрольній Україні території.

 

Кожна нагорода зі своєю історією мужності

Іван усі свої нагороди отримав під час служби. Кожна нагорода має свою непросту історію.

- Орден “За мужність” ІІІ ступеня було вручено 24 серпня 2023 року під час, коли перебував на протезуванні - напевно за те, що врятував життя людині, і це дуже значуще для мене. Медаль “За взірцевість у військовій службі” - за виконання бойового завдання із звільнення острова Зміїний, розмінування деокупованих територій. Медаль “За Службу” - від командування сухопутних військ; також маю Золотий хрест, - розповів Іван.

 

Ставлення до "бусіфікації"

Своя позиція у мелітопольця і до сьогоднішніх методів ТЦК - так званої “бусифікації”.

- Я вважаю, що кожен має зробити свідомий вибір і зрозуміти, чим саме він може допомогти державі. Якщо ти доросла свідома людина, то ти маєш розуміти, що в такий складний час неможливо залишатися осторонь.

Кожна людина має прийняти для себе одне конкретне рішення. Якщо не в змозі бути там - допомагай звідси. Кожен захисник воює за свою землю і за своїх близьких. У них немає іншого поняття, окрім того, що треба визволити землю від ворога і окупації, бо в тій окупації нічого доброго немає, - зауважив ветеран війни.

 

"Міняти потрібно ставлення до поранених"

- Соціалізуватись після війни допомагає усвідомлення того, що якщо хочеш жити далі, насолоджуватись життям, то мусиш працювати над собою. Найважче - це не протезування, а усвідомлення, що у тебе більше немає ніг. А протезування - це процес: хочеш ходити - тренуйся, хочеш почувати себе шматком - то сиди, - пояснив Іван.

У людей, які не стикались з війною напряму, формується неоднозначний погляд до військових і поранених - байдужість, яка переходить в зневагу. На щастя, це поодинокі випадки, але вони ж все ж таки мають місце.

- Міняти потрібно ставлення до поранених. Вже неодноразово я зіштовхнувся з неповагою і це важко зараз сприймати. Після війни буде ще важче, коли скажуть, що нас туди не відправляли.

Людині, яка повертається з війни, де провів чимало часу, важливо об'єднатися із суспільством. Воєнний завжди привертає увагу людей: з одного боку позитивну, з іншого - негативну. Потрібно нормально до цього ставитись, і тоді легше соціалізуватись самому.

 

Доленосна зустріч з дівчиною з Терпіння

Під час інтерв’ю Іван Марчак неодноразово говорив про важливість родинної підтримки. Зустрівся Іван з майбутньою дружиною на Івано-Франківщині, а пов'язав життя з Мелітопольщиною - батьківщиною своєї дружини Анни.

- Я родом з Івано-Франківщини. Мій тесть родом звідти ж. Моя дружина приїздила туди на свята до бабусі. Ми познайомились, довгий час зустрічались, і в 2017 році одружились. І з того року я вже проживав у нас, в Мелітопольському районі, в Терпінні - затишному чарівному селі, за яким я дуже сумую.

 

Наснилась черешня - це до повернення додому

- Треба повертатись до того життя, відновлювати наш Мелітопольський район. По всіх областях України чекають на нашу черешню. Згадую, коли виходиш в сад і бачиш оце черешневе цвітіння, то такі картинки зараз надихають до скорішого повернення додому.

Дім сниться, сад черешневий, сонячний ранок в рідному селі, де ми на славетному черешневому ринку в Терпінні. Вірю, що так і буде - ми повернемось і повернемо життя. А для цього зараз треба ще багато працювати.