За кермом бусіка та з Мелітополем у серці працює в гуманітарному фонді «Підтримка Мелітополя» запоріжанка Яна Ясунас. 

Вона відома підтримуючими черешневими принтами, розписом гільз і волонтерською діяльністю, спрямованою на допомогу мелітопольцям і військовим. Засновником фонду «Підтримка Мелітополя» є відомий спортсмен, Заслужений тренер України з богатирського багатоборства, начальник Мелітопольського управління спорту Валерій Газаєв.

Напередодні Міжнародного Дня волонтера журналісти РІА-Південь і ТРК «Мелітополь» в рамках проєктапочули дивовижну історію любові до Мелітополя та дізнались, звідки бере сили і натхнення тендітна дівчина на значущу роботу, яка утримує фронт і тил.

Перше знайомство з Мелітополем

Незважаючи на те, що Яна - запоріжанка, особливої уваги як в волонтерській діяльності, так і в творчості, вона приділяє саме Мелітополю. Ми дізнались про секрет її приязні до Медового міста.

- Ще далеко до початку війни я працювала в Мелітополі кожного року по кілька місяців. Мені настільки сподобалось це місто, що я просила (керівництво), щоб мене туди постійно направляли на працю. В спортзалі “Терра”, де я тренувалась, відбулось моє знайомство із Валерієм Газаєвим. Ми знайшли спільну мову і почали дружньо спілкуватись.

Кожного мого приїзду до Мелітополя я ходила в одні й ті ж місця - кав'ярні, спортзали, салони краси. Мені дуже подобався мелітопольський ринок - там було усе, що потрібно, і дуже дешево. Такі якісні продукти були, яких у Запоріжжі не знайти було, - згадує Яна Ясунас.

Спотворений за окупації ринок Мелітополя, дійсно, до війни дивував гостей дешевими цінами і автентичним південним асортиментом, якого не було в жодному українському місті.

 

Дорогою життя

В Мелітополі, як тільки місто потрапило в окупацію, зникли ліки, елементарні засоби виживання. Така ситуація виникла в усіх окупованих населених пунктах Запорізької області. Яна з однодумцями надсилали із Запоріжжя мелітопольцям необхідно життєві засоби, ліки і вивозили людей із окупації з ризиком для життя.

- Коли на початку війни дорога Запоріжжя-Мелітополь була відкрита, то наші хлопці їздили нею - евакуювали людей з Мелітополя під вибухами і постійними обстрілами. Ми ще, як могли, допомагали мелітопольцям, що там лишились: пересилали посилки поштою, ліки діставали, - розповідає волонтерка.

- На початку війни допомоги потребували усі. Ми забезпечували продуктовими наборами, ліками, вирішували питання прилаштування тварин або передачі корму тваринам. Згодом людей, яким ми допомагали, ставало усе менше, бо вони роз'їзджались по інших містах.

Поменшало також допомоги з-за кордону і донатів від співгромадян.

- Наразі все менше допомоги з-за кордону, і ми менше допомагаємо людям, на жаль. Але волонтерська робота продовжується. Ми допомагаємо військовим, розвозимо гуманітарку в госпіталі, цивільним на Херсонщину, у Миколаївську область і по Запоріжжю, - зазначила Яна.

Чимало хто згоден з твердженням, що волонтери утримують фронт і тил. Журналісти РІА-Південь спитали, що думає про це Яна Ясунас.

- Якби не волонтери, то усе б було набагато гірше. Ми не програли б, але було б набагато більше смертей і менше перемог, - впевнена волонтерка.

 

Мелітопольська лють

Діяльність Яни не обмежується матеріальною допомогою. Її життя наповнене творчою складовою. Наша героїня займається образотворчим мистецтвом, відтворюючи драматичне сьогодення України. Гільзи з тубусами стали засобами розписів мисткині.

- Я розписую гільзи, тубуси, ящики з-під снарядів. Це я передаю захисникам для аукціонів. Вони продають розписи, а гроші витрачають на свої потреби, - каже Яна.

Також поза роботи в гуманітарному фонді дівчина займається керамікою, друком своїх картин на одязі. Найзатребуванішою виявилась картина «Мелітопольська черешня», написана на початку війни. За словами Яни, на написання популярної картини, де окупант вдавився черешнею, надихнув саме Мелітополь.

- Я обожнюю Мелітополь, а мелітопольська черешня відома в усьому світі. Я вирішила, що треба якось підтримати мелітопольців, і написала оцю картину. В мене так пішло-пішло, що я написала її за два дні, - посміхається наша співбесідниця.

Цілком очікувано, що на “Мелітопольську черешню” надходять дуже схвальні відгуки.

- Шеврони із зображенням картини я дарую військовим, і вони у захваті. Футболку з таким принтом я подарувала нашому мелітопольському Араму Арзуманяну (український актор, уродженець Мелітополя, живе в Києві, - авт.). Так він ходить в ній на усі інтерв'ю, - каже Яна.

Навіть у гримерці, за словами авторки картини, не дають проходу Араму, коли бачать на ньому футболку з картиною. Люди з інших окупованих місць України також хочуть мати таку річ, яка б була дотична до їх захопленого краю.

- Коли я виставляю її у соцмережі, то роблю допис: “Кому люті не вистачає? Ось вам мелітопольська лють”, - коментує художниця.

 

Гризли черешню з кісточками

Деяким чином можна припустити, що “Мелітопольська черешня” створена на основі реальної події. Хоча художниця, коли писала, про це не підозрювала. Дізналась вона про це, коли почула, як окупанти, дійсно, трохи не вдавились черешнею.

- Мені хтось розповідав історію, що буряти прийшли до мелітопольського господаря в сад. Як раз вродила черешня, і окупанти вирішили її скуштувати. Господар відійшов від них за кут дому і звідти почув якийсь хруст: “Чую, якийсь хруст, нічого не зрозумів. Виходжу, а то буряти жеруть черешню прямо з кісточками. Хруст стоїть - вони зуби ламають”, - переказала почутий випадок Яна.

 

12 козаків 

Улюблений національний герой Яни - козак Мамай. Вона його із глини ліпить, на ялинкових іграшках зображує, на полотнах, на футболках. В планах зробити календар з 12-ю Мамаями.

- На календар є 11 Мамаїв, не вистачає 12-го. Чомусь нема натхнення, але взимку, коли випаде сніг, стане більше часу, то образ прийде, - поділилась творчими пошуками Яна.

 

Працює, щоб повернутись до Медового міста

- Волонтерство для мене – це бути корисною, допомагати друзям, працювати в мелітопольській команді, на результат, щоб повернутись до рідного Мелітополя. Для цього я з друзями-однодумцями докладаю усіх зусиль. Медове місто є мені рідним, стало другим домом. Якнайскоріше хочу повернутись, щоб пройтись вулицями, скуштувати мелітопольської черешні, солодкого меду, сходити в парк подивитись на лебедів, - резюмувала волонтерка.