Напівпідвальне приміщення у Запоріжжі неочікувано стало дитячим простором-укриттям у воєнний час. Затишок для дітей організували підприємці, які втратили все у захопленій ворогом Кирилівці на Мелітопольщині. 

З 2022 року українські підприємці позбавлені можливості вести власний бізнес на Мелітопольщині і розвивати курортний сезон в Кирилівці. Окупанти кожного року вводять в оману світ про начебто запуск курортного сезону. Проте як можна запускати вже давно пограбоване?

Приазовські, Мелітопольські, Бердянські, Енергодарські центри відпочинку, дитячі табори, турбази і готелі з початку повномасштабного вторгнення потерпали від привласнення, пограбування і використання для пропагандистських роликів. Схожа доля спіткала дитячий табір «Лазурна райдуга» в Кирилівці. Його, за словами власників,  розтрощили і пограбували. Досі стоять спустошені корпуси, дивлячись вікнами без шибок в порожнечу, яку вчинили окупанти.

Власниця дитячого табору «Лазурна райдуга» Людмила Сірко розповіла журналістам РІА-Південь і ТРК «Мелітополь» свою історію про «націоналізацію» країною-агресоркою родинного майна в Енергодарі, на Азовському узбережжі. А також про те, як державний грант на власну справу допоміг працевлаштуванню ВПО та відновленню сімейного бізнесу, втраченого на окупованій Мелітопольщині.

Енергодар – Івано-Франківщина – Запоріжжя

Людмила Сірко родом з міста Енергодар. Наразі сім’я переселенців мешкає в Запоріжжі. Людмила вела успішний бізнес в смт Кирилівка Мелітопольського району і в своєму рідному місті. Але війна внесла в життєві плани болісні зміни.

Близько опівночі, 24 лютого 2022 року, з маленькими донечками-двійняшками, яким зараз по 6 років, Людмила Сірко вирушила на Івано-Франківщину.

– Ми були в Енергодарі, коли о 5-й ранку розпочалась війна. Спочатку ми з чоловіком вважали, що наше місто найбезпечніше в Україні, і планували там залишатись. Але в другій половині дня зателефонували знайомі із Херсону і повідомили, що увесь бізнес вже на подвалах. Тому, рятуючи своїх дітей, о 23-й годині вимушені були терміново виїхати з Енергодару. Донечкам на той час було по 4 роки. Три доби, що ми прямували до Івано-Франківщини, не могла навіть зупинитись, коли діти або хотіли їсти чи в туалет. Бо якщо зупиняєшся, то «відлітаєш» на 6 годин назад в чергу, – згадує Людмила Сірко.

Тимчасовий прихисток родина Сірко знайшла в смт Делятин. З населенням понад 6 тис осіб селище стало приймаючою громадою для близько 2,5 тис ВПО. Там пройшов перший рік евакуації родини Сірко. В Делятині разом з ініціативною групою переселенок наша героїня зареєструвала ГО «Сімейне коло – Громадська експертиза» для надання гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

– Там вперше я навчилась морально приймати статус ВПО і там же очолила хаб для вимушено переміщених осіб у приміщенні бібліотеки. Там же у партнерстві з селищною радою навчилась залучати гуманітарну допомогу і забезпечувати нагальні потреби вимушених переселенців. Дуже пишаюсь тим, що юридичною адресою громадської організації «Сімейне коло – Громадська експертиза» є саме місто Енергодар, – ділиться наша співрозмовниця.

В 2023 році, отримавши запрошення на державну службу у Запоріжжі, перед Людмилою постав непростий вибір.

– Не дивлячись на небезпечну ситуацію, у порівнянні із західним регіоном, вирішили повернутись з родиною до Запоріжжя, поближче до Енергодару і Кирилівки, – розповідає Людмила Сірко.

«Націоналізоване» майно і шість кримінальних справ

Перший рік війни родині Сірко довелось непросто сприймати те, як окупанти грабували та «націоналізовували» їх майно: будинок, у якому вони жили, готель, адвокатську контору, дитячий табір.

– В Енергодарі залишився житловий будинок на першій береговій лінії. Вперше він був пограбований в березні 2022 року. Грабували його неоднарозово, що там шукали наступні ротації, незрозуміло, – посміхається Людмила. – Але це відбувалось протягом трьох місяців. Наша родина активно займалась готельним бізнесом. Ми маємо готель «Сосновий бір» в Енергодарі, який був «націоналізований» окупантами країни-агресорки в квітні 2022 року. Наскільки нам відомо, там зараз проживають військові РФ зі своїми родинами.

Людмила Сірко має успішну 15-річну адвокатську практику, і на праві приватної власності їй належить адвокатська контора в місті Енергодар. Вона також «націоналізована» окупаційною владою, і наразі там розміщені два магазини і салон.

Дитячий табір «Лазурна райдуга» у смт Кирилівка Мелітопольського району, який перебуває у власності родини Сірко з 2016 року, протягом квітня–серпня 2022 року було розграбовано окупантами РФ. Табір вищої категорії, розташований на 5 га, зі шведськими лініями, медичними кабінетами, скалодромами, футбольними і баскетбольними полями. В одну оздоровчу зміну приймав півтисячі дітей.

– Все майно потягом квітня-серпня 2022 року було розграбоване окупантами. Табір не змогли запустити у роботу, тому не знайшли нічого ліпшого як вирізати та понівечити дитячу установу. Демонтовані навіть вікна та двері. Там лишились тільки споруди в дуже жахливому стані, – повідомила власниця «Лазурної райдуги» 

За усіма вказаними злочинами окупантів порушено шість кримінальних справ. 

Повернення до справи життя 

На момент повномасштабного вторгнення 148 осіб обслуговуючого персоналу дитячого табору «Лазурна райдуга» залишились без роботи через швидку окупацію Кирилівської громади. Колектив, рятуючись від війни, виїхав на підконтрольну Україні територію. Дехто знайшов прихисток у Запоріжжі, і частково у інших областях України та за кордоном.

Вже у Запоріжжі відбулась зустріч власників дитячої установи з релокованим колективом. Колишні співробітники виказали довіру своїм роботодавцям і колегіально було прийнято рішення відкрити «Їдальню українського смаку». З цього і почалось соціальне підприємництво родини Сірко у Запоріжжі.

– Перша зустріч відбулась саме з кухарями. Дівчата дуже зраділи нашому поверненню і виявили бажання повернутись до своєї роботи. Ви – керівник, казали, ми – команда, – ділиться Людмила Сірко.

Відновити втрачену активність вдалось дякуючи державній підтримці. Людмила Сірко у 2023 році отримала від України 250 тис. грн. на власну справу і знов працевлаштувала своїх колишніх співробітників.

– Бачили багато реклами щодо державної допомоги, але не могли повірити, що таке можливо. Оскільки фінансових можливостей в нас вже не було, усі наші матеріальні активи були розграбовані окупантами країни-агресора, то й відновлюватись довелось фактично з нуля. Грант на власну справу нам дуже допоміг, тому що власних коштів вистачило тільки на оренду приміщення при заснуванні соціальної «Їдальні українського смаку».

З приміщенням нам також поталанило, тому що це була частково облаштована будівля колишнього кафе, – розповідає Людмила Сірко. – За рахунок отриманих від держави 250 тис. грн ми змогли дооблаштуватись і повноцінно працювати. За державною програмою із компенсації за працевлаштування ВПО, яку активно лобіюють центри зайнятості, у вересні 2024 року ми змогли працевлаштувати перших двох наших дівчат. Тобто якщо власник працевлаштовує ВПО, то заробітну плату перші два місяці виплачує безпосередньо держава. Це дало нам змогу працевлаштувати ще п’ять осіб. Наразі ми активно користуємось цією програмою, - розповідає Людмила.

 

Друге життя «Лазурної райдуги»

Придбане сім’єю буквально за кілька місяців до повномасштабного вторгнення підвальне приміщення у Запоріжжі неочікувано стало дитячим простором-укриттям у воєнний час:

– Придбали ми це приміщення восени 2021 року. Планували відкрити у Запоріжжі дитячий розважальний центр. Багато дітей в кирилівській «Лазурній райдузі» перебували саме з міста Запоріжжя. От ми і планували забезпечити їм на міжсезоння організоване дозвілля. Знайомі дивувались нашому вибору, мовляв, навіщо необлаштований підвал, коли можна купити готовий центр. Але ми й гадки тоді не мали, наскільки на сьогодні це дуже актуальний і вдалий вибір.

Із великого підвалу без жодної комунікації вдалось зробити сучасний простір з усім потрібним обладнанням для розвитку і відпочинку дітей. Ремонт зроблений з урахуванням усіх дрібниць і бачення його таким, яким має бути дитячий центр.

За словами пані Людмили, нинішнє приміщення, в тому вигляді, яке зараз – це історія року недоспаних ночей, коли командою писали гранти А у хвилини відчаю вже не вірили в успіх. До того підвал використовувався як хаб для невеликих громад, коли Людмила Сірко працювала на держслужбі.

– Довго отримували відмови, бо (донори) не вірили, що наша мета в прифронтовому місті здійсненна. Але навесні 2024 року ми потроху почали отримувати позитивні відгуки щодо наших проєктних заявок. На ремонт цього приміщення ми залучили п’ять грантів. Ремонт проводили власними силами. Наша мрія здйснилась, і 15 вересня 2024 року ми відкрили наш проєктний простір, – підсумувала Людмила Сірко.

 

Мрії переселенців

Директорка дитячого табору «Лазурна райдуга» в Кирилівці - Оксана Павелко нині керує дитячою установою у Запоріжжі. Через війну, рятуючи свою сім’ю, вона виїхала до Полтави, де проходили колись її студентські роки. Цього року Людмила Сірко запросила Оксану до Запоріжжя.

Керівниця дитячого табору розділила авантюрну ідею Людмили Сірко і переїхала із Полтави до Запоріжжя, щоб працювати над відновленням втраченого через окупацію табору. Але, за словами власниці «Лазурної райдуги», цьому передував рік плідної праці над проєктними заявками, поки однодумиці не досягли спільної мети.

– Завдяки грантовій підтримці, активній ініціативи нашої команди ми отримали фінансову можливість відновитись, провести ремонтні роботи, закупити обладнання, щоб наш простір став функціональним, зручним і надавав максимально широкий спектр послуг для дітей, – розповідає Оксана Павелко.

Тут приділяється велика увага живому спілкуванню дітей, які через ковід і війну з 2020 року здебільшого перебувають онлайн.

– Дитячий простір праціє в декількох напрямках – як бізнес- і як соціальний проєкт. Першим соціальним проєктом став табір вихідного дня для дітей ВПО. Також запрошуємо діток на осінні канікули. В постійному режимі ми надаємо послуги денного перебування діток від 5 до 6 років. PreSchool готує діток до школи. А освітній коворкінг поєднує освітній процес і дозвілля. В планах запустити програму розвитку для дітей від 3-х років, – розповіла Оксана Павелко.

Традиції проведення свят на Азовському узбережжі перенесені до Запоріжжя. Тут організовуються дні народження, тематичні свята, бо персонал має досвід, який завжди з ними. Для роботи в проєктному просторі вдалось зібрати і зберегти поки що частину колективу. В Кирилівському дитячому таборі педагогічний штат складався з понад 80 осіб, зараз у просторі – лише частка з тих педагогів, що працювали на Мелітопольщині. Наразі тут працюють поки що п’ять фахівців, троє з яких – педагоги. 

Колектив вірить у повернення у свої громади зі сталим відновленим бізнесом

– Ми щиро віримо в Перемогу, деокупацію і наше повернення в Енергодарську і Кирилівську громади. Ми плануємо повернутись зі сталим бізнесом, щоб одразу відновлювати громади, створювати робочі місця. Розвиток бізнесу на деокупованих територіях поверне економічну стабільність нашій країні і місцевим мешканцям, – впевнений колектив «Лазурної райдуги».