Український і, на жаль, поки що окупований Мелітополь святкує свій 240-й день народження. Напередодні свята ТРК-Мелітополь поспілкувалося з підприємицею, яка власним прикладом показує, як можна не тільки словом, а й ділом любити своє місто. Деталі – у ексклюзивному інтервʼю. 

Любов Трибун відома у Мелітополі та далеко за його межами завдяки роботі з міжнародними фондами та компʼютерній академії "IT STEP", співвласницею та керівницею якої вона являється. Її відданість місту та Україні в цілому не вдалося зламати повномасштабній війні та російській окупації Мелітополя. 

Життя до вторгнення

Пані Любов зізнається: до того, як російські війська вторглися до Мелітополя, її життя було максимально активним. У місті стрімко розвивалася IT-сфера.  Компʼютерна академія "IT STEP" на той час вже набрала хороший темп. Вони тільки переїхали до нового, свіжо збудованого приміщення. У академії були облаштовані нові лабораторії по 3D-друку, компʼютерні класи, принт-лабораторія, парк дронів, фотолабораторія. 

"Життя в Мелітополі, я рахую, це такий класний приклад того, як взаємодіє бізнес, громадські організації та влада. Це така досить крута синергія і хочу сказати, що я в жодному місті такого не бачила. До Мелітополя я мешкала у Житомирі і Бердичеві, також є можливість багато подорожувати, спілкуватися з колегами, то саме такого рівня співпраці… Мелітополь був таким унікальним, винятковим". 

Підприємиця додає, що, на її думку, в Мелітополі мешкають інноватори. 

Кібервійсько та викрадення колеги

Повномасштабне російське вторгнення пані Любов разом зі своєю командою зустріла у Мелітополі, який у перші ж дні окупували ворожі війська. 

"Мені, як керівнику, було важливо підтримати команду. І це ж не тільки у Мелітополі, а й Бердянськ також, Маріуполь, Сєвєродонецьк, Нікополь, Краматорськ. І мені було важливо розуміти, що люди знаходяться в безпеці. До останнього не вірилося, що це насправді відбувається. Тому першою задачею було підтримати команду, ми навіть зробили виплати заробітної плати наперед. Майно не змогли ми убезпечити у Мелітополі". 

Зрозуміло, що з початком повномасштабної війни Академія припинила свою роботу. Команда намагалася запустити навчання у форматі онлайн, щоб підтримати своїх учнів, допомогти дітям долати стрес. Крім цього, були запущені онлайн-заняття з психологом для студентів, батьків, викладачів та адміністрації. 

"Так як у нас були дрони, ми для наших хлопців могли деяку інформацію збирати. Звісно, що до певного часу. Так як ми змогли підключити компʼютери, певні дії теж виконували, які не допомагають ворогу запускати певні процеси". 

Так колектив Академії обʼєднався у кібервійсько – хто як міг, так і допомагав спільній справі. Пані Любов пригадує, що тоді у них була віра в те, що вони все подолають, зі всім впораються. Не одразу прийшло усвідомлення того, що проти зброї вони нічого не можуть вдіяти. 

Любов Трибун з одним з колег навіть у перші ж дні повномасштабного вторгнення  ночувала в Академії, охороняючи її. Вони думали, що таким чином зможуть якось вплинути на ситуацію. 

На жаль, одного викладача Академії по 3D-графіці, 3D-Maх викрали росіяни. Колектив довгий час не знав, що з ним, а потім побачили, що над чоловіком влаштували судилище у Маріуполі. Мова йде про мелітопольця Андрія Голубєва

Втеча з окупації 

Пані Любов виїжджала з окупованого Мелітополя наприкінці березня. Зізнається, розуміння того, що потрібно евакуюватися прийшло після того, як росіяни почали приходити до її друзів і знайомих додому, бо розуміла, що за нею теж можуть прийти. Співрозмовниця розповідає, що з виїздом їй та колегам допомогла місцева громадська організація. 

"Було страшно. Особисто я лишила все в Мелітополі. Взяла з собою рюкзак, пару якихось речей, документи, що цінне було, собаку і пішла". 

Любов Трибун мешкала у центрі Мелітополя, а пункт збору для виїзду був в іншому кінці міста. Тому їй було потрібно о 6-й годині ранку там бути. На таксі тоді було неможливо добратися, бо комендантська година тільки закінчувалася о 6-й. Вона перехрестилася і відправилась пішки. Довелося йти кілька кілометрів через порожнє захоплене ворогом місто. 

"Саме для мене було страшне – я собі так думала – тільки би не перша автівка в колоні і не біля водія сидіти. Вгадайте, де я сиділа? Там ці блокпости, звісно, це було страшно, перевіряли документи, речі. І на останньому блокпості, де рашисти стояли, нам кажуть: "Нас ВСУ выбивают, вас могут расстрелять. Дальше ехать будете?". Я почула це і засміялась мимоволі, але вони, здається, не побачили. І ми хором: "Да, їдем далі". 

Ми їхали через "сіру зону". Звісно, ми мчались через неї. Але це таке враження, наче тебе хтось оберігає, взяв в руки і проніс над цим всім. Бо жодного пострілу коли наша колона їхала не було. І ми дуже швидко проїхали". 

Додає, що одночасно їхали дві колони авто. Так от інша, де їхали деякі колеги з родинами, потрапила під обстріл. На щастя, всі живі, але дуже налякані. Підприємиця каже, що майже весь колектив Академії виїхав, а у тих, хто лишився в окупації, були на те свої причини. 

Близько року після виїзду пані Любов перебувала з родиною у Кракові (Польща), але працювала дистанційно. Зізнається, що ніколи не хотіла їхати за кордон, розуміла, що можна подорожувати, а жити і працювати завжди хотіла в Україні.

"Я не хотіла нікуди з Мелітополя їхати, мені там було класно, там було кайфово". 

 

"Ми вижили, ми хочемо навчатися"

Любов Трибун каже, що сил почати все спочатку на новому місці надавало якесь внутрішнє переконання, що не треба зупинятися, і в якійсь мірі навіть божевілля. Згадує, що під час окупації їх системний адміністратор зробив так, що коли ніде в місті інтернету не було, в Академії – був. 

"Потім вже, як повиїжджали, у квітні почав виходити на звʼязок Маріуполь. Студенти в чатах зʼявилися з повідомленнями: “Ми вижили, ми хочемо навчатися”. Це і Краматорськ, і Бердянськ, Сєвєродонецьк, Мелітополь. Не всі вижили, особливо Маріуполь. Студенти, викладачі…". 

Керівництво Академії почало обʼєднувати у форматі онлайн всі сім філій, щоб почати навчання. 

"Для багатьох студентів це була як єдина згадка про старе життя. Що вони можуть бути зі своїми одногрупниками та викладачами. Викладачі і команда, хто зміг, той працював, і працює досі. 

Це дозволило і самій команді працювати, бо це дуже цінний ресурс. Так, ми втратили майно, бо в Мелітополі сказали, що те обладнання – це власність РФ. Але вціліли люди – це найцінніший ресурс.

Навіть в самий складний період, який був, ми повністю виплатили всі податки, бо розуміли, що державі потрібні ці кошти.  Ми виплатили зарплати, тобто у нас весь час люди були з з підтримкою". 

 

Все з нуля на нових місцях

У травні-червні 2022-го року процеси, повʼязані з навчанням у форматі онлайн,  вже більш-менш стабілізувалися. Обʼєднання семи філій у форматі "хмари" називалося “Хмарний Схід”. Фізичні філії Академії релокувалась у Дрогобич, Бердичів, Калуш, Нововолинськ. Зараз ще на підході відкриття у містах Стрий та Володимир. 

"Маю також досвід по написанню проектів, грантових заявок. І почали зʼявлятися конкурси для підприємців. Мені дуже пощастило з командою, з тими, з ким працюю. Я кажу: треба переключити режим виживання в режим розвитку. Звичайно, це був певний шок, бо сам розпал війни, а тут таке рішення. І я кажу: треба шукати можливості, писати проекти, бо невідомо, як все це завершиться і це не наші методи – сидіти, скиглити". 

І команда Академії почала писати проекти і через якийсь час стали отримувати відповіді. Так, вдалося виграти обладнання на один комп'ютерний клас, що дало можливість окрім онлайн-навчання, ще запускати і навчання у форматі офлайн. 

Потім були успішні проекти, повʼязані з психологічною допомогою, реабілітацією команди та студентів, різноманітні тренінги, навчання по кібербезпеці. Також це підтримка сімей військовослужбовців, тісна робота з ветеранами, з пораненими. І зараз Академія відкрила ще один напрямок – вивчення англійської мови.

"Саме цінне, це знаєте, знання, котрі у нас не відібрати, оті навички. І потрібно в першу чергу вкладати в себе, в свою освіту, і навіть виходячи з одним рюкзаком, без нічого, якщо в тебе є правильні навички, ти можеш знайти і створити оточення". 

 

 

Доленосний аукціон та легенда про черешню

У 2021-му році у Мелітополі проходив різдвяний аукціон, на якому збирали кошти для важкохворих місцевих жителів. Один з хлопців, пригадує, пані Любов, хотів стати айтішніком. А серед лотів була скульптура черешні і він дуже зацікавив підприємицю. Для неї було важливо, щоб цей хлопчик вилікувався, а памʼятник символу міста стояв біля комп'ютерної академії "IT STEP". 

"Виграли лот, перерахували кошти, хлопець вилікувався. Я зараз розповідаю і у мене мурашки, знаєте. Але ми той пам'ятник так і не встановили, ми не встигли. Буквально перед повномасштабним вторгненням була зустріч, там архітектори і розробники обговорювали, де він має стояти". 

Потім мати підприємиці дізналась про цю історію і, здивувавшись, що досі немає легенди про мелітопольську черешню, вирішила її написати. І до фестивалю "ЧерешнЕво" у 2021-му році була презентована аудіокнига. Зараз вона є у вільному доступі. 

 

Звʼязок з містом

Пані Любов зізнається, що зараз вже не так емоційно розповідає про Мелітополь і життя, яке було до російського вторгнення, бо раніше на цих моментах вона не могла стримати сліз. 

"Певний період часу працюю з психологом і ці всі моменти вже пропрацювали, знаєте, цей надрив, бо я, наприклад, коли бачу фотографію, бачу, як це було круто і тут його немає, ну таке, важко". 

Українка зізнається, що і зараз спілкується зі знайомими, які залишилися в окупованому місті, слідкує за новинами. 

"Але, знаєте, тут питання безпеки і, щоб, не дай Боже, не наражати людей на ризики, стараємося, якщо говорити, то по певним каналам і оминати якісь моменти, бо вони там незахищені".

 

Повернення після деокупації 

На питання журналіста ТРК-Мелітополь, чи планує Любов Трибун відроджувати свій бізнес у захоплених ворогом містах після їх деокупації, відповідь категорично ствердна. 

"Однозначно, і я всім про це говорю. Все, що ми робимо, це для того, щоб зараз ми могли стати на ноги, відродити. Такого життя, як було, не буде, все змінилося, абсолютно все. Та і ми стали інші, просто проявилися хто є хто. І все, що ми робимо, це для того, щоб тут зараз заробити кошти і щоб у нас були ресурси, можливості, щоб інвестувати і відновити те, що у нас було втрачено на Сході і Півдні України". 

Пані Любов зізнається, що дуже хоче повернутися, буквально мріє про це. 

"Єдине, що я перестала оце чекати два-три тижні, бо потрібно жити тут і зараз, потрібно робити те, що ти можеш зробити і те, на що ти можеш вплинути по факту, а буде ситуація, будуть обставини, які дозволять нам повернутися назад в Мелітополь, то, звичайно, ми це зробимо. Єдине, у мене є розуміння, що це буде зовсім по-іншому, бо це буде важко".

Керуючись власним досвідом, Любов Трибун створила чеклист про те, що потрібно робити підприємцю, якщо є загроза окупації. Вона щиро бажає, щоб ці знання нікому не знадобилися, але краще їх мати про всяк випадок. 

"Я колезі прописала чеклист, говорю: не допускай моїх помилок. Потрібно було діяти по-іншому. Я тривалий період часу себе картала, що, а може потрібно було якось по-іншому зробити, і потім дійшла висновку, якщо ми живі, значить ми все правильно робили". 

На завершення нашого інтервʼю пані Любов радить українцям більше приділяли уваги своєму здоров'ю, як фізичному, так і ментальному. Бо нам разом ще відбудовувати Україну.