Народжене в степу медове місто
Сучасна Мелітопольщина– один з найкомфортніших для життя регіонів України - має свою унікальну багатовікову історію. У безкраїх степах залишили сліди кіммерійці та скіфи, сармати та гуни, хазари та половці, інші кочові народи. Добре знали наш край запорозькі козаки. Саме вони у 80-90 роках ХУІІІ століття облаштовують тут свої «зимними», навколо яких поступово починають виникати поселення.
У кінці ХУІІІ століття на землях одного з поселень засновується місто, якому за тодішньою модою на античність, дають грецьку назву Мелітополь. Так з 1784 року починається історія власне самого міста.
Вдале географічне розташування (місто лежало на перехресті торгових шляхів до Азовського та Чорного морів), наявність плодючих земель та лук, повні води річки Молочної поступово перетворюють Мелітополь на землеробний та промисловий центр південного степу. Сюди сходяться поселенці як з інших частин України, так і з Росії, Литви, Білорусі, Німеччини, Нідерландів, Чехії, повертаються «давні мешканці» степу ногаї, слідом за ними німці-меноніти та сектанти-духобори.
1845 року Мелітополь, як повітове місто, отримує герб, починається його активна розбудова. Замість глиняних хат, критих соломою та очеретом, закладаються цегляні будинки та споруди. Будівництво дає поштовх розвитку виробництва, тому протягом трьох- п’яти років у місті з’являється 5 цегельних та черепичних заводів.
Три рази на рік у місті проводилися ярмарки, на які приїздила велика кількість торговців не лише з навколишніх сіл, але й з інших повітів продавати сільськогосподарські продукти та різний ремісничий та промисловий реманент.
1873 року через Мелітополь будують залізницю «Лозова – Севастополь», і місто посилює статус «воріт до Криму». Це дає поштовх подальшому зростанню промисловості: відкривається перше велике підприємство – чавуноливарний завод братів Классенів. Головними вулицями міста прокладають водогін, всі центральні вулиці вимощують бруківкою, у тому числі й дорогу до залізничного вокзалу. У центрі вражають величчю та вишуканістю громадські будівлі: міської та земської управ, банківських установ, шкільних корпусів, приватних купецьких будинків.
Архітектурною перлиною Мелітополя стає збудований і освячений (замість старої дерев’яної церкви) православний собор Олександра Невського. Крім нього вірян приймають вірмено-григоріанська церква, дві єврейські синагоги, караїмська кенаса
Індустріалізація міста та збільшення населення потребують розвитку освіти та медицини: у Мелітополі діють вище початкове училище та чотири середні школи, дві приватні аптеки, земська, міська інфекційна та єврейська лікарні. Культурне життя містян забезпечували бібліотека, краєзнавчий музей, приватні театри (найбільш відомий театр І. Стамболі) та кінотеатр. Надзвичайною популярністю містян користувалися міський сад та сад-вар’єте.
Степовий ландшафт поступово змінюється завдяки зусиллям ентузіастів-садівників, на особливу пошану заслуговує внесок лікаря А.В. Корвацького. Головною галуззю його господарства стало садівництво з виноградарством. Господарство мало характер дослідного: у результаті досліджень було виявлено найбільш відповідний умовам місцевості асортимент плодових насаджень.
Так з провінційного повітового містечка на початок ХХ століття Мелітополь перетворюється на торговельно-промисловий центр Північної Таврії, стає справжньою «степовою перлиною».
Мелітополь ХХ століття – час випробувань та звершень.
Перша половина ХХ століття стала часом випробування для Мелітополя. Початок йому поклала Перша світова війна, потім місто опинилося у вирі Лютневої революції, Жовтневого перевороту, австрійсько-німецького окупаційного режиму, громадянської війни. Трагічними сторінками в історію Мелітополя вписано голод 1921 -1923 років. Лише починаючи з 1925 року життя міста поступово відроджується.
Колишній завод братів Классенів починає випускати устаткування для машин та елеваторів. З безлічі дрібних промислових артілей у центрі старого міста утворилася кооперативна артіль «Мотор», реорганізована згодом у завод «Побутмаш». На початку 1930-х років основу промислової бази Мелітополя складали: машинобудівні заводи «Перемога», завод імені Воровського, верстатобудівний завод, залізничне депо, артіль «Металооб’єднання», електростанція, цегельна артіль «Будівельник», швейна артіль «Промтекстиль», швейна фабрика, взуттєва артіль «Гігант», м’ясокомбінат, холодильник, артіль харчовиків «Ударник».
Ще у 1920-і роки на місці колишніх приватних садів та земського розплідника утворено зональну науково-дослідну станцію плодово-ягідного виробництва.
У наступні роки відбувалася реконструкція, розширялося виробництво та асортимент, будувалися нові підприємства: мотороремонтний, плодоконсервний заводи, маслозавод, елеватор, круподерня, хлібозавод, макаронна, меблева та лакофарбувальна фабрики. Напередодні Другої світової війни у місті працювало 39 підприємств, у тому числі 7 союзного та 11 республіканського підпорядкування.
Таким чином, Мелітополь поступово перетворювався на потужний промисловий центр машинобудування Запорізької області та України.
Стрімкий соціально-економічний розвиток Мелітополя було перервано Другою світовою війною. Воєнні дії та нацистська окупація значно зруйнували місто. Було знищено багато визначних споруд, фабрик та заводів, навчальних та медичних установ.
У 1945 році, після Перемоги, до мирної праці в Мелітополі повернулися тисячі недавніх воїнів. За п’ять післявоєнних років відновлюють роботу 47 промислових підприємств. Першу післявоєнну продукцію виготовляє насосно-компресорний завод. Почали давати продукцію нові заводи: залізобетонних конструкцій, «Гідромаш», пізніше - завод тракторних гідроагрегатів. До середини 1950-х років місто було відроджено з руїн.
Активно ведеться забудова житлових комплексів. Улюблене місце відпочинку мелітопольців – парк ім. М. Горького - прикрашається центральним фонтаном, стадіоном, різноманітними атракціонами, у ньому відкривається новий літній кінотеатр.
На початок 60-х років Мелітополь уже не вміщувався у свої старі межі. Колишня вулиця Межева перетворилася на центральний проспект і у 1954 році отримала ім’я Богдана Хмельницького, вздовж побудовали квартали нових житлових багатоповерхівок. Якщо до війни у місті височіло лише кілька три- та чотириповерхових споруди, то тепер нікого не дивували п’яти- та дев’ятиповерхові будинки.
ротягом наступних десятиліть у Мелітополі з’явилися новобудови Палацу культури ім. Т.Г.Шевченка, готелю «Мелітополь», головпоштамта, сільськогосподарського технікума, кінотеатрів «Родіна» та «Україна», центрального універмагу.
У цей історичний період місто набуває статусу одного з найбільших в області та Україні центрів машинобудування та харчової промисловості.
Мелітополь – прогресивне комфортне місто для життя
ХХІ сторіччя докорінно змінило провідні тренди розвитку суспільства. Індустріальна епоха поступилася новим реаліям, до яких потрібно було швидко адаптуватися. Великі промислові підприємства Мелітополя не змогли переорієнтуватися до вимог ринку і втратили свої провідні позиції. Але місто не занурилося у депресію. На виклики часу відповіли середні та малі промислові виробництва. Вони почали випускати якісний різноманітний асортимент продукції, що виявилася потрібною не лише у регіоні, а й за його межами. Все це потребувало інвестицій, тому одним з провідних стратегічних напрямків стає створення сприятливих умов для інвестування. Інвестиції потребують розвиненої логістики: у Мелітополі капітально ремонтуються як автомагістралі, що пов’язують місто з іншими регіонами, так і міські дороги. Значні кошти залучаються у модернізацію підприємств, розширюється сфера бізнесу, розширюється співпраця з європейськими виробниками.
Але основою будь-якого розвитку є люди. Сучасний мобільний простір відкриває величезні можливості, особливо для молоді. Тому другим стратегічним напрямком стає необхідність створення комфортного середовища для життя, навчання та роботи мешканців Мелітополя. Капітально відповідно до європейського рівня ремонтуються дитячі садки, загальноосвітні школи та позашкільні навчальні заклади, , реформуються навчальні заклади, що забезпечують господарські галузі міста кваліфікованими кадрами.
Людина, задоволена життям – передусім, здорова та активна людина. У кожному районі Мелітополя встановлюються спортивні майданчики, реконструюються міські спортивні школи, на часі відкриття плавального басейну. Приймає пацієнтів відновлена «Лікарня майбутнього», зручними та доступними стають амбулаторії сімейної медицини.
Більш привабливого вигляду набувають улюблені місця відпочинку мелітопольців – парк ім. М. Горького вражає оновленими ландшафтними майданчиками у східному та англійському стилях, живописними брукованими доріжками, реставрованим фонтаном. Яскраві парасольки прикрашають сквер Дружби народів, прохолодою та затишком манить відвідувачів Екопарк, перепочити від гамору міста запрошує сквер «Слівен». Місцем пам'яті про народні трагедії є сквер ушанування чорнобильців та сквер жертвам Голокосту.
Нового вигляду набувають справжня архітектурна перлина міста – Палац культури залізничників та музейний дворик, Палац культури ім. Т. Г. Шевченка та музична школа. Окрасою Мелітополя є головна площа міста – площа Перемоги з найбільшим міським фонтаном. Вона стала справжньою візитівкою міста та улюбленим майданчиком, з якого стартують масштабні щорічні свята: ЧерешнЕво, Таврійські сурми, День міста, етнофестиваль «Віра, Надія, Любов» .
З північного в’їзду до міста гостей зустрічає мурал на честь автентичної мелітопольської ягоди, що найближчим часом стане європейським географічним торговельним брендом – мелітопольської черешні. Стрит-арт прикрашає і центральну вулицю – проспект ім. Б. Хмельницького.
Мелітополь змінюється, оновлюється, стає надзвичайно комфортним і цим приваблює все більшу кількість туристів. Розвиток туристичного простору Мелітополя визначено ще одним стратегічним напрямком, що має потужний потенціал.
Всіх запрошує гостинно наше місто – Дуже легко прокладається маршрут:
Запашних степів черешневе намисто – Україна. Мелітополь. Саме тут.
