Російський удар по Комишувасі забрав життя рятувальника та поліцейського з Мелітопольщини: історії Дениса Коноваленка та Дмитра Бєсєдіна
Внаслідок ворожого авіаудару по Запорізькій області загинули командир відділення ДСНС, уродженець смт Приазовське Денис Коноваленко та капітан поліції Дмитро Бєсєдін з Мелітополя.
Рідні, друзі та колеги згадують їх як мужніх, світлих людей та професіоналів, які до останнього подиху виконували свій обов'язок.
Повторний удар по гуманітарному центру
Трагедія сталася 2 листопада, коли російські окупаційні війська завдали масованого авіаудару по селищу Комишуваха. Ворог обстріляв місце, де цивільні жителі отримували гуманітарну допомогу в центрі життєстійкості громади.
Росіяни здійснили щонайменше дев'ять ударів: спочатку застосували керовані авіабомби ФАБ-500, а згодом скинули надпотужні ФАБ-3000. Денис Коноваленко загинув під час повторного обстрілу, коли рятувальники допомагали розбирати завали та евакуювати людей. Станом на 19.00 3 листопада, масована атака ворога забрала життя 33 людей.
Про загибель 44-річного надзвичайника офіційно повідомили в ДСНС.
Життєвий шлях та відданість професії
Денис Коноваленко народився 6 січня 1982 року в смт Приазовське. Мав кілька вищих освіт: закінчив Таврійський державний агротехнологічний університет за спеціальностями механізація сільського господарства та енергетика, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького за напрямом фізичного виховання і спорту, а також Запорізький національний університет.
Свій трудовий і військовий шлях він розпочав у квітні 2000 року строковою службою у Збройних силах України на посаді старшого електрика. Згодом тривалий час служив за контрактом старшим техніком відділу прикордонної служби. Певний час працював учителем фізичної культури у Шевченківській загальноосвітній школі.
У грудні 2014 року Денис склав присягу та присвятив життя ДСНС. Пройшов шлях від пожежного-рятувальника до командира відділення 37-ї державної пожежно-рятувальної частини. Мав за плечима понад 12 років стажу в цивільному захисті, десятки небезпечних виїздів та відзнаку Президента України «За оборону України», отриману у 2022 році.
Людина з великим і добрим серцем»
Команда поспілкувалася з близькими Дениса, аби розповісти читачам, яким він був за життя. Його тітка Наталія, з якою у них була невелика різниця у віці – лише п'ять років, – пам'ятає Дениса впевненим у собі, життєрадісним, сильним і справжнім чоловіком, який чітко знав, чого хоче від життя:
«Він був людиною з великим і добрим серцем, людиною честі та обов’язку. Мужній, сміливий, чуйний, щирий і порядний. У ньому поєднувалися сила духу, доброта, людяність. Він був надійним, на нього завжди можна було покластися, людиною, яка відповідала за свої слова та вчинки».
Окрім порятунку людей, Денис професійно займався гирьовим спортом, виборював нагороди на змаганнях різного рівня та тренував дітей у ДЮСШ, виховувавши у них витривалість і силу духу.
«Він казав: “Я дуже чекаю того дня, коли настане перемога і моя дружина та діти знову будуть поруч. Щоразу, коли лягаю спати, уявляю, яким буде наш будинок, як я саджатиму виноград... Ці мрії відволікають мене від усього, що доводиться бачити тут. Вони допомагають мені триматися і витримувати все це”», — ділиться спогадами Наталія.
Жінка з щемом згадує останню розмову з Денисом та спільну фотографію, яка теж виявилася останньою.
«Знаєте, ніколи не знаєш, яке фото стане для рідної людини останнім. У мене зберігся цей знімок, я згадала про нього лише вчора. Дуже важко, – ділиться спогадами жінка. – Коли я робила це фото, то думала, що життя триває, що все йтиме за планами. Ми мріяли про перемогу і про те, як будемо жити далі... На жаль, усе склалося зовсім інакше».
Шкільні роки та надійне плече
Однокласниця Дениса, Ірина Солопова, яка навчалася з ним у паралельних класах, розповідає про його незмінну внутрішню стійкість і готовність прийти на допомогу:
«Він пам'ятається з незмінною щирою посмішкою, уважний, дуже турботливий, справжній джентльмен. Він був надійним другом, на якого можна завжди покластися, і людиною з величезним внутрішнім стрижнем. Я і не сумнівалася, що він виїде один із перших з окупованої території, тому що це людина честі. І вибір його професії відображає всю його сутність – завжди захищати інших».
Навіть після виїзду до Запоріжжя Денис продовжував підтримувати зв'язок із земляками, відвідуючи заходи Приазовського хабу для переселенців.Особливим болем для родини є те, що батько Дениса, колишній учитель фізкультури Геннадій Коноваленко, який сам три роки відвоював на фронті, тепер змушений ховати власного сина. У Дениса Коноваленка залишилися дружина та двоє дітей.
Ще одна непоправна втрата
Під час того ж масованого авіаудару по селищу Комишуваха загинув ще один уродженець нашого регіону – капітан поліції Дмитро Бєсєдін з Мелітополя. Він прибув на місце після першої атаки, аби допомагати постраждалим і розбирати завали, та потрапив під повторний ворожий удар.
Про загибель товариша повідомив відомий мелітопольський спортсмен Валерій Газаєв. За його словами, поліцейський разом із колегами самовіддано допомагав евакуювати людей, коли окупанти завдали повторного удару авіабомбами.
Після захоплення Мелітополя Дмитро виїхав до Запоріжжя та продовжив служити Україні офіцером громади у прифронтових районах. Служба була пов'язана з щоденним ризиком: як зазначає його друг, службовий автомобіль Дмитра двічі атаковали російські FPV-дрони, і тоді він дивом вижив, отримавши легкі поранення.
«Діма був відомим спортсменом: першим українцем, який став призером Кубка світу з мас-рестлінгу, чемпіоном України та призером чемпіонату України з богатирського багатоборства «Мілітарі». Він був справжнім патріотом і учасником бойових дій, який не зрадив Батьківщину», – розповів Валерій Газаєв.
У Дмитра залишилися дружина та троє дітей.
Редакція ТРК Мелітополь висловлює щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблих. Вічна пам'ять і слава!