4 червня Україна схиляє голови у скорботі за наймолодшими жертвами війни –   дітьми, чиї життя обірвалися через збройну агресію російської федерації.

Цей день – не лише дата в календарі. Це крик болю, який звучить у серці кожного українця. Це незгасна пам’ять про тих, хто не встиг подорослішати, здійснити свої мрії, сказати своїм батькам «люблю». Це біль батьків, родин, громад, які втратили найдорожче.

За офіційними даними, з початку повномасштабного вторгнення загинули сотні дітей, ще більше отримали поранення, психологічні травми або назавжди втратили свій дім. Велика кількість дітей вважається безвісти зниклими. Кожна втрата –   це невимовна трагедія, яку не можна пробачити й не можна забути.

Вшануймо їхню пам’ять хвилиною мовчання, добрим словом, молитвою. І найголовніше – будьмо сильними заради них. Продовжуймо боротьбу за справедливість, за свободу, за майбутнє, у якому кожна дитина в Україні буде в безпеці.

Ми не маємо права забути жодне ім’я. Ми не маємо права звикнути до цього болю. Пам’ятаючи кожну дитину, яку забрала війна, ми утверджуємо свою відповідальність боротися далі – за життя, за правду, за справедливість.

Світла пам’ять маленьким ангелам. Ми ніколи вас не забудемо.