Редакція ТРК-Мелітополь продовжує відстежувати долю переселенців Манюгіних, які виїхали з Мелітополя 2022 року. На жаль, у родині сталася чергова трагедія.
Ворог позбавив пенсіонерів дому
Нагадаємо, 88-річний Василь Семенович і його 89-річна дружина Ольга Петрівна жили в крихітній кімнатці в модульному містечку для переселенців у Запоріжжі. Військовий пенсіонер-льотчик, який понад 30 років служив в армії, разом із дружиною виявилися бездомними.
Їхня квартира залишилася в захопленому ворогом Мелітополі. Через інсульт, який стався вже в Запоріжжі, Василь Семенович не міг самостійно пересуватися. А Ользі Петрівні через вік і хвороби було важко доглядати за чоловіком. Мешканці модульного містечка разом із редакцією РІА Південь і ТРК Мелітополь домагалися того, щоб пенсіонерам надали місце в геріатричному центрі. На прохання відгукнувся департамент соціальної служби ЗОВА.
Пенсіонерів перевезли до Власівського пансіонату для ветеранів війни та праці з геріатричним відділенням у Кіровоградській області.
Смерть рідної людини
Ця історія переселенців викликала резонанс серед мелітопольців, як ВПО так і тих, хто виїхав закордон. Люди писали листи до редакції з проханням прийняти посилку для родини Манюгіних. Через два місяці після від'їзду Манюгіних до геріатричного центру, журналісти редакції РІА Південь провідали переселенців і привезли їм зібрані від мелітопольців посилки.
Ольга Петрівна зустрічала журналістів зі сльозами на очах і поспішала поділитися своїм горем. Василь Семенович, єдина близька людина Ольги Петрівни фактично за півтора місяця після переїзду помер.
- Це сталося 10 березня. На моїх очах пішов. Якби не дівчатка з медперсоналу, я не знаю, як би і витримала все це. Його кремували. Дітей вже немає в живих. Ховати ніде, нікому. Батюшка сказав, що в церкві зберігатиметься урна з прахом, поки я не помру. А потім капсули передадуть родичці. У нас дочка в Мелітополі похована і 2 місця закуплені для нас. Там і поховають нехай нас поруч.
Дай Бог, щоб війна закінчилася. Господи, та коли він (Путін, - ред.) уже зупиниться. Скільки він буде мучити людей. Скільки людей загинуло і постраждало. За що? За те, що Україна багата і, що в Україні все є? Що Україна годувала черешнею, полуницею, редискою Москву? Він тепер знущається над нами, - плаче вдова.
Листівка надії
Ми повертаємо Ольгу Петрівну до позитивних думок і починаємо розбирати посилки від мелітопольців: чашки, рушники, мийні, цукерки, печиво, ковбаса, вафлі. Чого тільки немає в коробках, які з любов'ю були зібрані для земляків, що потрапили в біду. В одній із посилок була листівка від Ірини. Жінка написала, що одна її бабуся працювала на «Автоквітроліті», а друга в школі №15. Ця листівка, мабуть, стала найдорожчим подарунком для пенсіонерки. Каже, «наче, лист із дому отримала».
Листівку цю Ольга Петрівна одразу ж понесла в бібліотеку, де жителі пансіонату збираються для спілкування, малюють картини, роблять квіти з паперу, вироби з бісеру. Там жінка показували лист всім.
Як у Христа за пазухою
Сьогодні в пансіонаті 194 мешканці. З них 102 - це переселенці з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Більшості з них нікуди повертатися: будинки в окупації, або розбомблені ворогом.
- У нас тут живуть із 18 років. Найстаршому 90 років, - каже Ірина Федорівна Богодаєва, заступниця директора Власівського пансіонату для ветеранів війни та праці з геріатричним відділенням. - Ми все робимо для їхнього комфортного проживання. У нас 4-разове харчування, медичне забезпечення. Щодня в когось виникають якісь потреби починаючи від юридичних і закінчуючи обслуговуванням. Усім намагаємося приділити увагу, щоб вони не були чимось обділені».
У пансіонаті є своя актова зала і навіть невеличка каплиця, куди самі ж мешканці пансіонату знесли свої старовинні ікони.
Ольга Петрівна каже, що їй подобаються умови проживання і дякує редакції та всім причетним за допомогу в оформленні її в пансіонат.
- 4 рази на день нас годують тут. І запіканку дають, і пюре, салати, рибу. Там же (у Запорізькому модульному містечку, - авт.) треба було купити все, та й піч одна, а всього в бараку 15 кімнат. Ми жили в одному кінці, а кухня в іншому. Дідусь на ноги впав, і я носила їжу туди-сюди. Три столи - людям важко там. Ми б там не витримали. А тут дівчатка все приготують і привезуть на тачечках. Столики такі пересувні. Принесли, ми поїли, вони прибрали, - розповідає Ольга Петрівна.
Пансіонат має велику територію, засаджену квітами, хвойною алеєю, садом із плодовими деревами. Мешканці закладу відпочивають в альтанці. Поруч із територією пансіонату хвойний ліс, куди пенсіонери теж ходять на прогулянку.
Ольга Петрівна після смерті чоловіка на прогулянку не виходила. Ми все-таки вмовили її подихати свіжим повітрям і розтопити свою тугу в променях весняного сонця. На прощання Ольга Петрівна подякувала всім за посилки, які їй нагадали дім у Мелітополі.
Офіційно
Через те, що Запоріжжя прифронтове місто, пацієнтів геріатричного відділення евакуювали з міста. І нове відділення відкриватися не буде. Про це на брифінгу, відповідаючи на запитання журналіста РІА Південь, повідомив голова ЗОВА Іван Федоров.
- Така тенденція з 2022 року. Ми сьогодні шукаємо для маломобільних людей місця, куди їх можна перемістити з території Запорізької області. З іншого боку від департаменту соціального захисту є ініціатива як покращити умови для тих людей, яких ми не можемо вивезти. Коли буде план, які заклади на території області ми будемо робити опорними, ми його представимо. Але сьогодні не йдеться про відкриття нових закладів, - сказав чиновник.
Начальник департаменту соціального захисту населення Світлана Бойко повідомила про те, що наразі в громадах Запорізької області мешкає 247 тисяч людей похилого віку, 33 тисячі осіб з інвалідністю, з яких майже 2 тисячі осіб пересуваються на кріслах колісних, майже 2 тисячі осіб мають порушення зору й слуху та є потенційними отримувачами соціальних послуг.
На сьогодні в лікарнях також перебувають представники зазначених категорій, які потребують надання соціальних послуг.
- Наразі Міністерством соціальної політики України реалізується експериментальний проєкт з організації надання внутрішньо переміщеним особам (далі ВПО) похилого віку, особам з інвалідністю соціальних послуг підтриманого проживання та стаціонарного догляду за принципом «гроші ходять за людиною». Тобто, самі літні люди обирають собі доглядача зі сформованого списку. А доглядач отримує гроші від держави за виконання послуги. Щоб ця програма виконувалася ефективно, потрібно, щоб громади активно співпрацювали з надавачами соціальних послуг недержавного сектору та вирішити питання щодо їхнього забезпечення відповідними приміщеннями для надання соціальних послуг, - коментує Світлана Бойко.
Наразі низка надавачів соціальних послуг недержавного сектору вже виявили бажання долучитися до реалізації експериментального проєкту.
