До того, як брудний чобіт російського окупанта ступив на запорізьку землю, Мелітополь був спокійним, затишним і таким рідним для своїх мешканців українським містом. Його вулиці завжди були сповнені життя.
Але повномасштабна війна перекреслила звичний ритм міста. 24-го лютого 2022 року стало точкою відліку нової реальності.
Російська окупація, постійний страх, розлука з домом та близькими, боротьба за українське майбутнє. Те, що було таким звичним, тепер здається далеким і майже недосяжним.
Місто можливостей
Мелітополь мав свою унікальну атмосферу – недарма його називають "черешневою столицею". Кожної весни білі та рожеві квіти вкривають сади, а влітку ринки ломилися від свіжих фруктів, які вирощували місцеві фермери. Але три роки поспіль солодка ягода, яка по праву вважається символом регіону, дістається ворогам.
Це було місто можливостей, де працювали підприємства, розвивалася освітня система, проводилися фестивалі, один з найвідоміших – якраз присвячений солодкій ягоді та носить назву "ЧерешнЕво".
Капітальний ремонт одних обʼєктів та будівництво інших – в останні кілька років Мелітополь дуже стрімко розвивався.
Люди будували плани на майбутнє, ремонтували будинки, мріяли про відпочинок на узбережжі Азовського моря, що зовсім поряд. Тоді ніхто не міг уявити, що незабаром над ними літатимуть ворожі винищувачі, а на вулицях з’являться озброєні окупанти.
Терор, репресії, страх
Повномасштабна війна почалась у Мелітополі з бомбардування аеродрому зі сторони РФ.
І ввечері 24-го лютого ворожі війська вже стояли на вʼїзді в місто. Українські захисники дали бій російським загарбникам, але сили були нерівні, тому росіяни в перші ж дні вторгнення окупували Мелітополь.
Тисячі місцевих жителів виходили на мирні проукраїнські мітинги, заявляючи і загарбникам, і всьому світу, що вони хочуть продовжувати жити під синьо-жовтим прапором, а Росію вони не чекали та не кликали. Українці голіруч зупиняли ворожу техніку, продовжували свій протест після погроз рашистів та навіть пострілів по натовпу.
Але потім почалися викрадення мирних жителів, в тому числі і на мітингах. За час повномасштабного вторгнення російськими загарбниками в Мелітополі та населених пунктах району було викрадено сотні людей. Від рук окупантів постраждали активісти, журналісти, військові, бізнесмени – всі, хто мав чітку проукраїнську позицію. Патріотів своєї країни місяцями, а когось вже роками, утримують у російських застінках, піддаючи допитам і жорстоким катуванням.
Колись сучасне та квітуче місто наповнилося страхом… Всюди озброєні окупанти, російські паспорти, які мелітопольцям нав'язували під загрозою втрати роботи чи житла, пропагандистські білборди з кремлівськими гаслами, зрадництво людей, яких ще донедавна вважав близькими.
Реалії окупованого міста
Зараз у Мелітополі вже не почути української мови в публічних місцях та просто на вулицях – за це можна поплатитися свободою чи навіть життям. Дітей змушують вчити "правильну" історію РФ та поклонятися диктатору Путіну, а випускників шкіл готують до вступу в російські виші.
Місцеві лікарні працюють за залишковим принципом: більшість кваліфікованих медиків поїхали, ті, що лишилися, більше зосереджені на наданні допомоги військовим РФ. Аби покращити ситуацію в системі охорони здоровʼя, окупаційна влада заманює на роботу лікарів з Росії та дружніх до неї країн.
Але попри це медицина досі залишається болючою темою для місцевих жителів – черги на місяці вперед, захмарні ціни на лікування та хамське ставлення медперсоналу. Тому за кваліфікованою допомогою мелітопольці все частіше їдуть до Криму.
Полиці магазинів заповнені російськими товарами. Проте купівельна спроможність населення впала – зарплати затримують, ціни ростуть, а багато хто взагалі лишився без заробітку.
Але страшніше те, що Мелітополь став місцем базування російських військ, які використовують цивільну забудову для власних потреб. Та, попри жорсткий контроль рашистів, місто не скорилося. Залізничні колії підриваються невідомими героями, автівки зрадників вибухають, партизани розклеюють листівки, нагадуючи окупантам, що вони тут тимчасово.
Опір триває і досі. Та, на жаль, життя деяких з підпільників вже забрали загарбників.
Надія на звільнення
Мелітопольці чекають на звільнення та мріють про повернення додому. Жителі окупованого міста, що через війну виявилися розкидані по світу, допомагають ЗСУ, від яких і залежить доля їхнього рідного краю.
Будь-які успіхи нашого війська на фронті або в тилу ворога дають надію, що місто знову буде українським. Що діти повернуться до навчання в рідних школах, що бізнес відродиться, що над містом знову замайорить жовто-блакитний прапор.
Війна змінила життя Мелітополя. Вона розділила його на "до" і "після". Але остаточна крапка ще не поставлена, поки місто не звільнене від російських загарбників.
