Андрій Лейнвебер - власник кінного клубу. Після початку повномасштабного вторгнення разом із сім'єю та кіньми, рятуючи найцінніше, чоловік виїхав з окупованого Мелітополя до Ізмаїла на Одещині.Андрій Лейнвебер - власник кінного клубу. Після початку повномасштабного вторгнення разом із сім'єю та кіньми, рятуючи найцінніше, чоловік виїхав з окупованого Мелітополя до Ізмаїла на Одещині.

Тут він із сім'єю продовжують улюблену справу, відкрили новий кінний клуб «LeynHorse», де навчають дорослих і дітей їздити верхи, проводять кінні прогулянки, тренування, іпотерапію, беруть участь у фото- та відеопроєктах.

Як на створення кінного клубу відреагували місцеві мешканці та яка допомога нині потрібна чоловікові - дізнавалася кореспондентка Суспільного.

Початок війни і важка евакуація

- 24 лютого о 04.25 ми прокинулися від вибухів. Росіяни були в нашому місті й поставили перед кооперативом моїх батьків вежу з «Градом», яка стріляла по аеродрому. І ми під цим обстрілом разом із кіньми бігли в іншу частину міста, щоб їх уберегти. Не було взагалі що їсти коням. Вони їли солому. Російські окупанти не давали провезти сіно, бо думали, що ми перевозимо українських військових. Не пропускали і спалювали дуже багато сіна, яке могло б піти на корм тваринам, - пригадує Андрій.

Вивезти кілька коней з окупованого Мелітополя було дуже складно.

- Раптом на нас вийшов водій з Ізмаїла. Ми перевозили коней у простій фурі. Коні випадали то в один, то в інший бік. Шлеями, якими ми їх прив'язали, вони сильно розтерли боки. Ми об'їжджали Херсонську область полями, повз Чорнобаївку. Там були дуже гарячі точки, тому потрібно було їхати дуже швидко. І потрібно було їхати майже на боці. Один бік був занадто високий, а інший дуже низький.

Це було дуже важко. Ми три доби їхали, коні майже нічого не їли. У них були корми, але в дорозі вони їсти не могли, - з болем згадувала Єва-колишня дружина Андрія.

Кінний клуб під Ізмаїлом

Сьогодні колишнє подружжя мешкає неподалік Ізмаїла і вже має друзів, нових знайомих, товаришів, які з радістю їм допомагають. Оскільки коні - це не маленькі тварини, не котики та песики, їх складно прогодувати. Тому Єва з Андрієм вирішили органрзувати прогулянки, фотосесії, щоб люди приходили до коней і могли трохи відволіктися від війни.

- Так, ми беремо за це трохи грошей, щоб прогодувати коней. Ми дуже багато в чому відмовляємо, щоб було що їсти нашим улюбленцям, - каже Андрій. - Коні вважаються найкращими психологами в природі, адже весь негативний настрій та енергетику переймають на себе. На цьому й ґрунтується іпотерапія. Просто прийти, побути поруч із ними, відволіктися від усього. А коли виїжджаєш на прогулянку - це воля, це вітер, грива в них розвивається, і ти забуваєш про все.

Молода пара вирішила залишитися в Ізмаїльському районі. Поки що з ними перебувають п'ять коней, а в окупації залишаються ще троє, яких вони сподіваються найближчим часом вивезти і далі продовжувати справу свого життя.

Нині у клубі 20 постійних учнів. Займатися приходять як діти, так і дорослі.

«Ходять не тільки з Ізмаїла та з Ізмаїльського району. Приїжджають із Вилкового, з Болграда. Деякі навіть з Одеси, хоча в Одесі є свої власні кінні клуби. Деякі приїжджають на прогулянки. Не на тренування, на прогулянки. На фотосесії також часто приїжджають».

Всі кошти за тренування витрачаються на зернові, сіно та солому, яку їдять тварини.

«Зараз найдешевший тюк сіна коштує 100 гривень. На кожного коня на добу потрібен один тюк. Є такі люди, слава Богу, що вони є, які увійшли в моє становище, вони мені дали сіно в борг. Також складно з доглядом і доводиться просити знайомих за окрему оплату, щоб вони допомагали працювати», - поділився Андрій.

Однак попри всі складнощі кінний клуб продовжує працювати. Чоловік і надалі проводить тренування та мріє розвивати кінний спорт на Бессарабії.